Мама для Зефірки - Поліна Ендрі
- Ну що, ти задоволена? - Запитав чоловік у дочки. Дівчинка йшла поруч із батьком, притискаючи до себе коробку з лялькою.
Зараз вони вийшли з лялькової крамниці і йшли у бік виходу, бо йому треба було взяти в своєму офісі деякі папери, а заразом і сказати Єлизаветі, його секретарці, щоб вона перенесла час зустрічі з клієнтом у його графіку.
- Задоволена, - щасливо закивала мала, тримаючи коробку перед собою і розглядаючи ляльку.
- Зараз ми заїдемо до тата на роботу і потім поїдемо додому. Будемо сьогодні з тобою на Новий рік разом як справжня сім'я. Нам не потрібен з тобою більше ніхто, правда, Зефірко?
Малеча кивнула, але навряд чи його взагалі почула, вся її увага була прикута до ляльки, яку вона вже встигла витягнути з коробки і тепер гладила по довгому білому волоссю.
- Ой, дивись, там плодаються цуклові слоники і конячки! Тату, тату, ходімо туди сколіше! Ну, тат! Тату!
Зефірка смикала його за рукав, намагаючись добитися уваги. Але чоловік раптом завмер, бо його очі піднялися і він побачив, що вони зупинилися поряд із магазином. Його очі враз потемніли і біль стиснув грудну клітину, бо він згадав яскравий момент з його минулого. Колись він купував подарунки у цьому магазині своїй дружині.
- Злато, ні, не ходи туди, - його голос раптом охрип. - Злато, стривай, - чоловік кинувся за нею, намагаючись спіймати дівчинку, що бігла і веселилась від погоні. - Злато, стри...
Раптом щось сильно штовхнуло в плече. Торкання обпалило його руку і в голові спалахнув якийсь дивний біль, відволікаючи його.
Чоловік підняв очі і глянув на дивну незнайомку, він зрозумів, що вона зупинила його. У чудовому білому одязі вона посміхнулася йому і простягла руку. Він хотів спитати, чи не холодно їй, але не зміг. То була його дружина. Занадто нереальна, щоб бути правдою, але надто реальна для галюцинації.
Він побачив свою дружину, і вона раптом зникла, залишивши його в потоці людей. А потім він виявив, що так і стоїть поряд із жіночим магазином, і його Зефірки ніде немає.
- Зефірко, - чоловік зблід, оглядаючись на всі боки. - Зефірко!
Його крик пролунав луною торговим центром, люди переглянулися, але ніхто не відреагував. Він побіг у той бік, кинувшись до магазину іграшок. Але на підлозі лише похмуро лежала кинута упаковка з лялькою.
- Тату! Татку! Татусююю!!! - крик його Зефірки здійнявся звідкись із глибини єства, він почув переляканий вереск дитини і рвонув за нею, сам не знаючи куди, перш ніж в очі вдарила блискавка, проникаючи крізь нього розкинутим донизу корінням і випалюючи свідомість вщент.
