Покоївка для бізнесмена - Ясміна Лав
Емма
- Принесіть , будь ласка , рахунок .- звертається до мене молодий чоловік , якому хвилину назад я приносила замовлення .
Люб'язно посміхаюся , киваю та іду в бік кухні .
Я не люблю працювати офіціанткою .
Ти завжди на виду , треба швидко схоплювати і запам'ятовувати замовлення , а потім ще принести на таці посуд. До речі , він тут дорогий . А з моєю координацією тільки рівновагу й тримати ....Але після вчорашнього свята у великому залі ресторану прибирають. І декілька офіціантів також відправили туди . А клієнтів багато , тому мене попросили допомогти в кав'ярні .
І наче все і нічого , я справляюся . От тільки мої думки витають далеко. А саме в номері того чоловіка .
Адам Орлов .
Так , я дізналася на ресепшені на кого зареєстрований номер . Як би ненароком , між розмовою поцікавилася у дівчат , чий номер я прибирала зранку .І пожаліла що спитала .
Давно я не чула стільки захоплення в голосі до чоловічого роду . Тобто , ніколи не чула .
Як же Віка і Настя , дівчата які працюють разом з Сергієм на ресепшені , розписували цього Аполона. У них очі горіли при цьому , і мало не текли слинки...
Це ж треба так підносити чоловіка .
Хоча , в дечому я також згодна . Там є на що подивитися ....
Даю собі уявного ляпаса по лобі , про що я взагалі думаю .
Он , краще б думала як донести чашку з молочним напоєм клієнтці , а то вже пінка і на таці красується ...
***
Після обіду я знову повертаюся до своїх прямих обов'язків. Хоча , їх не багато .
Дівчата майже все прибрали .
Залишився один люкс , який звільнили пів години назад . І я підійматися на ліфті на п'ятий поверх.
На третьому кабінка зупиняється , розсуваються двері і перед моїми очима стоїть він.
Ми зустрічаємося поглядами і кутики губ чоловіка повзуть вгору .
Він спокійно заходить всередину і натискає свій поверх , а потім встає поряд . Занадто близько , я б сказала...
Його запах заполоняє простір , і здається мені нічим дихати .
Я метушливо згадую як заколола нашвидкуруч волосся , коли переодягалася і закочую очі .
Нащо я про це думаю ..?
Йому ж байдуже.
Такий чоловік ніколи не гляне у мій бік . Та ще й знаючи що я прислуга ...
Швидше б мій поверх , мало не тупцюю на місці . І в цей момент ліфт доїжджає до місця.
Відкриваються двері і я швидко підштовхую вперед візок з свіжою білизною та мийними засобами .
Я вже говорила про мою незграбність ?
Здається, так ...
Тому вас не здивує те , що я врізаюся прямо в двері і всі пляшечки падають на підлогу .
Половина викочується в коридор , а інша половина залишається в кабінці .
Каталка ж їде до самої стіни навпроти та з шумом зупиняється .
Як же соромно , жах...
Навіть не дивлюся на чоловіка позаду .
Швидко виходжу , починаю збирати миючі засоби і чую як за моєю спиною закриваються двері ліфта .
Цього тільки не вистачало ... По поверхах буду все збирати .
Швидко підіймаючя на ноги і роблю крок до кабінки , вже готова стогнати від безсилля . Як застигаю , мало не врізавшись у Адама .
А він , як ні в чому не бувало , дивиться на мене , з посмішкою .
От же , розсмішила тебе ... Чудово ...Так і планувала , клоуном попрацювати.
- Тримай .- опускаю очі і бачу як чоловік підсовує мені ті самі пляшечки , які я не встигла забрати з кабінки.
- Дякую...
Його погляд змушує червоніти .
Чому він так дивиться ?
Відчуваю як горять мої щоки і опускаю очі в підлогу , приймаючи його допомогу .
- Хіба не важко такій мініатюрній дівчині тягати такий важкий візок ?- роздивляючись мене , питає чоловік.
- Це моя робота . І там є колесики.
Швидко скидаю речі з підлоги на місця і іду вздовж коридору.
Відчуваю як він крокує в декількох метрах від мене .
Навіщо ?Що йому треба ?
- А в кав'ярні? Також твоя робота?
В кав'ярні ? Він бачив мене ?
- Яка різниця .? І взагалі, ми з вами не переходили на "ти".- дивлюся на чоловіка.
Його губи розтягуються в посмішці . Це викликає в мене дивні емоції... Які я точно не хочу визнавати .
- То перейдімо.- зовсім спокійно пропонує він , піднявши брову.
- У мене багато роботи .- помічаю потрібний мені номер і просто забігаю всередину , закривши за собою двері .
І стає смішно...
Я втекла . Просто втекла ...
Зазвичай , хлопці викликали в мене інші емоції. Я могла зовсім спокійно спілкуватися з протилежною статтю і не відчувала себе ніяково .Але не з ним .
З цими чоловіком я не знаю куди себе подіти. Не можу нормально мислити , контролювати свої дії... І це лякає.
Лякає , і водночас подобається .
Його присутність наче підносить мене , його погляд змушує моє тіло тремтіти. Шкіра покривається мурашками від його голосу ...А всередині прокидається раніше не відомий жар...
Зовсім з глузду з'їхала!
Хитаю головою , проганяючи всі зайві думки і беруся за прибирання .
***
- Емма , у тебе все добре? Виглядаєш схвильованою....- придивляючись до мене , говорить Іра , коли я влітаю в роздягальню.
Сама розумію , що вигляд маю не дуже , але я мчала від номера , а потім ледве дочекалася ліфта , і майже бігом направилась в роздягальню .
А все для того , щоб не зіштовхнутися з Адамом .
Ще одного сорому я не переживу...
- Все гаразд . Просто втомилася сьогодні...- стараюся не дивитися на подругу , бо брехати у мене не виходить .
А з її проникливістю нічого не приховаєш.
- Ну , звісно . Сергій сказав що тебе в кав'ярню відправляли .
- Ага ...
- Між іншим , я тобі дзвонила .- з докором говорить дівчина .
Дістаю телефон з фартуха і справді . Чотири пропущені . Я навіть не чула ...
- Ой , вибач . Не чула ...- сідаю біля подруги і дивлюся наче нашкодивший котик .
- Тільки не роби такі очі ... Це ж неможливо злитися .- сміється Іра .
- Збираймось додому .
