Покоївка для бізнесмена - Ясміна Лав
Адам
Отже , вона покоївка в " Атланті".
Усміхаюся я , дивлячись як ляклива руда дівчина вибігає за двері мого номера .
Не знав що молодшому персоналу роздають запрошення на такі заходи , який відбувся вчора...Та й не виглядала вона ввечері як покоївка . ..
Легка сукня синього кольору , підкреслювала всю жіночність дівчини. Тоненькі бретелі й виріз декольте ... не занадто глибокий , але такий , що привертає увагу, манив торкнутися рожевої шкіри.
Ця дівчина засіла мені в голову від того самого моменту , як я її мало не збив , виїжджаючи з стоянки готелю .Та я ніяк не міг зрозуміти чому ...
Зовсім юне створіння , середнього зросту , витонченої статури.
Тонка талія , гарні руки , з довгими пальцями . Високі груди і стегна, які привертають увагу.
Це я помітив ще там ,на темній дорозі , коли саджав її у своє авто .
Овальне обличчя , обрамлене рудими кучерями, які спадали на вигнуті темні брови і спускалися на плечі, додаючи дівчині яскравості.
Хоч я ніколи не любив рудих , та їй підходив цей колір волосся .
Вчора я не розгледів її добре , бо дівчина весь час дивилася в землю , а сьогодні виділив карі очі , з зеленуватим відтінком і пухнасті , довгі вії. А також покриті рум'янцем щоки.
Вона зніяковіла в коридорі .
Я думав упізнала мене , але ні ...
А коли я покликав її в номер , то мене розсмішив маленький кирпатий носик задраний догори, а повні , ніжно- рожеві губки так і хотілося спробувати на смак .
Я зловив себе на думці що милуюся нею.
Та ні , не може бути ...
Просто здалося ...
У мене були різні дівчата . Та й зараз на вибір...але в цій було дещо таке ... Не знаю як пояснити .
Її хотілося захистити , сховати , закрити від усього світу .
Коли вона сиділа в мене в машині , і тремтіла , то була схожа на лисеня . Беззахисне , маленьке лисеня ...
Чому лисеня ? Усміхнувся я .
Напевно , через колір її волосся...
А сьогодні я зрозумів що ця лисичка може вкусити . І мене це ще більше вабило .
Коли вона приснула на мене тим мийний засобом...
Як же злякалася ...Ці величезні від страху очі .... Вона навіть поблідла вся , усміхаюся згадуючи її.
Стоячи біля щойно застеленого нею ліжка , я все ще відчуваю її запах.
Від неї пахне квітами .
Легкий , приємний , солодкий, але свіжий аромат , вдихаючи який хочеться мріяти .
Давно мене так не заводила дівчина . Та ще й хто , покоївка ...
От дідько , сміюся своєму зображенню в дзеркалі.
Дістаю телефон і набираю номер свого секретаря.
- Мирославо , скасуй нараду на завтра . І зустрічі всі скасуй цього тижня . Мене не буде .
Побачимо , хто ж ти така , лисенятко...
І що ж в тобі особливого?
***
Як же багато в наш час значать гроші .
За них можна дізнатися будь-яку інформацію.
Будь-яку , будь-де і будь-коли ...
Саме так я дізнався хто ж така моя лисичка.
Мені навіть знайшли її адресу , доповівши що живе вона з подругою . Яка , до речі , також працює в цьому готелі .
Сьогодні я мав поїхати з міста .
У мене купа своїх справ , важливих справ . А натомість я сиджу в ресторані та думаю де зараз Емма.
Емма... Їй підходить , прокручую ім'я дівчини в думках.
Чим же вона мене так зачепила ?
У ній є щось таке близьке...
Ще вчора я відчув це .
Коли торкнувся її , коли підтримував...
Тепер я ще більше хочу дізнатися що ж вчора сталося .
Хто її скривдив ?
Думка , що якийсь придурок міг завдати їй шкоди бісить.
Вона ж мені ніхто .Та ми навіть і не знайомі , можна сказати . А я не можу не думати про цю дівчину ...
Дурня якась ...
- Бажаєте ще чогось ?- до мого столика підходить молода офіціантка .
Нахиляється забрати пусту від кави чашку і її сорочка точно не просто так розстебнута на три верхні ґудзики ...
Та й спідниця занадто коротка , як для уніформи дорогого ресторану .
Ой , маленька , я б побажав ...Та думки всі забиті вже однією лисою.
- Ні , дякую . У вас чудова кава.- засовую дівчині в фартух гарні чайові і йду до виходу .
Я збирався піднятися до себе в номер , але на відкритій терасі бачу таку вже знайому фігурку .
І руде волосся не дає помилитися .
Це точно вона .
Дівчина приймає замовлення у відвідувачів кав'ярні .
Дивно , я думав вона покоївка ...
За столиком сидять молода пара з дитиною , років чотирьох .
Хлопчик тримає в руках іграшку - динозавра і щось з захопленням розповідає Еммі , поки його батьки з усмішками дивляться меню.
Дівчина стоїть до мене боком і я бачу як вона уважно слухає , навіть відкриваючи рот від подиву .
Потім присідає біля хлопчика, усміхається і щось питає . На що малий починає сміятися і кивати на знак згоди.
Її доброта і дитяча безпосередність викликають в мене посмішку.
- Оцінюєш персонал мого готелю ?- чую ззаду голос Діани .
Ну як же ти не вчасно ...
- Можна і так сказати .- відповідаю чітко і відходжу якомога далі від Емми.
- Я думала що ти вже поїхав , а виявляється ні.
Я йду спокійно вперед , на ходу вигадуючи куди мені краще зникнути.
Поки що варіант з басейном лідирує , тим більше що я і так хотів поплавати сьогодні, тому направляюся саме туди .
- Вирішив ще кілька днів відпочити .- і це майже правда . Майже .
- Ти ж не образився за ранкову розмову ?- чую як дівчина починає скиглити , намагаючись не відставати від мене.
- Розмову ?- спеціально роблю акцент на цьому слові .
Я ненавиджу жіночі істерики , докори і ще бозна-які претензії...
Тому що ніколи нічого не обіцяю . А якщо пообіцяв , то завжди виконую .
Та Діані це не зрозуміти .
Вона звикла що всі виконують її забаганки . А особливо її татусь .
Тільки на цей раз її забаганкою став я . І мене такий статус зовсім не влаштував .
Ми з Діаною знайомі з дитинства .
Наші сім'ї дружили, і зараз батьки добре спілкуються .
Навіть колись , я пам'ятаю , проскакувала розмова про об'єднання наших родин... Але я не погодився тоді , і точно не згоден зараз .
Та хіба принцесі годиться відмовляти?
