Кохання проти субординації - Оксана Мрійченко

Вікторія затремтіла і почала задкувати назад. Закривши рукою обличчя, вона повернулась і вибігла з кабінету. Людмила, яка сиділа у приймальні хотіла наздогнати подругу, але з кабінету Дениса швидко вийшла Світлана Єгорівна та попрямувала слідом за Вікою. Людмила вирішила не заважати їм і залишилася на своєму робочому місці.

Вікторія влетіла у свій кабінет і зачинила двері. Вона відчувала, що задихається від ридань. Тремтячою рукою вона налила собі води у склянку, але тут же відставила її убік. Через кілька секунд до неї в кабінет зайшла Світлана Єгорівна.

— Навіщо ти зробила це? — начальниця відділу маркетингу намагалася говорити спокійно, але не могла приховати свою лють.

— Я кохаю його! — крикнула Вікторія. — І я присягнулася, що Денис буде моїм! І мені майже вдалося... Але потім він взяв на роботу Каріну і все пішло шкереберть! Вона закохала його в себе! Я не могла просто віддати його цій секретарці!

— Ти домоглася свого, Віко, — тепер Світлана Єгорівна говорила зовсім тихо. — Вони з Каріною розлучилися — твій план спрацював! Ну то як, ти задоволена результатом?! Іди, подивися на Дениса ще раз — тепер на твоєму шляху немає нікого!

Світлана Єгорівна повернулася і попрямувала до виходу. Біля дверей вона зупинилась і знову повернулася до Вікторії.

— Я обіцяла Денису, що нікому не скажу... Але тепер це вже не має ніякого значення, оскільки Каріна не хоче бачити його, — тихо промовила Світлана Єгорівна. — Денис хотів зробити їй пропозицію. Після повернення з Праги він хотів влаштувати їй сюрприз... І попросити, щоб вона стала його дружиною... Ти зламала йому життя, Віко! І життя Каріни ти теж зруйнувала, адже ця дівчинка щиро кохала його...

Світлана Єгорівна вийшла, залишивши застиглу на місці Вікторію посеред кабінету. Віка відчула, що ось-ось впаде. Похитнувшись, вона якось дійшла до свого крісла, сіла у нього та в розпачі закрила руками обличчя. Через кілька хвилин до її кабінету забігла Людмила.

— Віко! Я ніколи не бачила Дениса таким! Як ти могла піти на такий вчинок? — промовила вона.

— Розслабся, Людо! — втомлено промовила Віка, витираючи мокрі від сліз щоки. — Нічого не було!

— Що?!

— У нас із Денисом нічого не було в Празі!