Кохання проти субординації - Оксана Мрійченко

— Ми ж сьогодні святкуємо! — посміхнувся Денис. — Як щодо келиха вина?

— Із задоволенням! — відповіла Вікторія.

Денис замовив у офіціанта пляшку червоного вина, а потім уважно подивився на дівчину.

— Віко, я хотів сказати тобі... — почав він. — Дякую, що ти прийняла мої стосунки з Каріною. Я радий, що ми з тобою знову можемо спокійно спілкуватися.

— Я теж! — Вікторія зробила паузу. — Денисе, можна я попрошу тебе про дещо?

— Звісно!

— Ця тека з документами дуже незручна, — посміхнулася дівчина. — Мені абсолютно нікуди її поставити. Ти не міг би віднести її до свого номера? А завтра вранці віддаси її мені перед поїздкою в офіс «Бірленда». Я б і сама віднесла, але ці туфлі на підборах...

— Все нормально! — Денис простягнув руку. — Давай її сюди! Я повернуся дуже швидко. Почекаєш мене тут?

— Звісно! Тим більше, що офіціант уже несе вино!

— Я швидко!

Денис взяв у неї теку та пішов у свій номер. Коли він повернувся в ресторан, Вікторія вже тримала в руці доверху наповнений келих.

— Я попросила офіціанта, щоб він і тобі налив, — посміхнулася Вікторія. — Пропоную тост — за наше з тобою світле майбутнє!

— За процвітання «Цитруса»! — Денис взяв свій келих і доторкнувся ним до келиха дівчини.

— За це потрібно пити до дна! — впевнено сказала Вікторія.

Денис підморгнув їй і залпом осушив свій келих. Дівчина якось дивно подивилася на нього, але теж випила вино до дна. Офіціант приніс їм вечерю і вони взялися за їжу. Від вина у Дениса почала злегка крутитися голова, йому стало спекотно. Він взяв склянку з водою та зробив кілька ковтків, але це не допомогло.

— Денисе, з тобою все добре? — почув він поруч голос Вікторії.

— Я не знаю... Я якось дивно себе почуваю.

— Може тобі краще повернутися в номер?

— Мабуть, ти маєш рацію... Але я не впевнений, що зможу дійти самостійно.

— Я допоможу тобі... Я ж казала, що готова на все піти заради тебе.

Вікторія встала з-за столу і підійшла до нього. Денис спробував піднятися, але одразу ж похитнувся. Дівчина підхопила його, поклавши його руку собі на плече.

— Де ключі від твого номера? — запитала вона.

— У кишені... Ось, тримай!

— Чудово! Ходімо, коханий! Я покладу тебе в ліжко!

— Що? Віко... Не називай мене так... Ти ж знаєш, що я...

Віка вела Дениса по коридору до ліфта готелю. Коли вони опинилися у кабіні, дівчина впевнено натиснула на кнопку потрібного поверху. Денис відчував, що от-от впаде. У нього все пливло перед очима і зараз він мріяв тільки про те, щоб скоріше заснути. Вікторія допомогла йому вийти з кабіни ліфта і довела його до дверей номера. Потім дістала ключі та відімкнула замок. Увійшовши в номер, вона зачинила двері та поклала Дениса на ліжко. Замкнувши двері на замок, вона зняла з себе піджак і підійшла до ліжка. Денис майже не ворушився, але його очі були злегка розплющені та він намагався щось сказати. Вікторія акуратно зняла з нього взуття, светр, а потім сорочку і штани. Після цього стала так, щоб Денис міг її бачити та повільно почала знімати з себе одяг.