Міст: Зруйновані мрії - Ніка Сасс

Глибока ніч, неосвітлена ділянка, старий проржавілий міст. Тільки вогні великого міста вдалині, що віддзеркалюються в темній воді. Вона стоїть за огорожею моста за крок до стрибка у чорну безодню. Їй не холодно і не страшно, не зважаючи на піздню осінь і дощ. Вона стоїть в розпахнутому пальті, вітей роздуває його поли та плутає волосся кольору карамелі. По гарному обличчю течуть тихі сльози. Вона не бачить іншого виходу і робить крок. Сплеск і льодяна вода поглинає, огортає її тіло. Кінцівки німіють і за секунду їй вже все одно і так спокійно.

- Стій! - Лунає здалля крик, але вона його не почула, стрибнула у воду. Він біжить, по дорозі скидаючи верхній одяг і взуття. Перетинає огорожу і стрибає слідом. Він не може спізнитись, він повинен її врятувати, навіть, якщо вона ніколи не буде з ним...

Вода жахливо холодна, але Стас не звертає на це уваги. Головне врятувати Агату. Темно і під водою майже нічого не видно. Але раптом його зір вихоплює сполах чорвоного золота - її волосся. Він хапає дівчину і випливає з нею на берег.  Агата без свідомості і не дихає. З одягу і волосся хлопця стікає вода, та він не помічає холоду. Згадавши алгоритм оказання невідкладної допомоги.

- Ну же, маленька! Дихай! - Повторює раз у раз між прийомами реанімації. Через якийсь час дівчина починає дихати і тієї ж миті закашлюється.

- Розумниця! - Він повертає її на бік, щоб вийшла вода, якої вона наковталась. Агата на секунду піднімає погляд і вдивляється в обличчя, наче впізнаючи його, але знову втрачає свідомість. Стас приносить плед з авто і підкладає їй під голову свою куртку. Дорогою він телефонує у швидку і батькам Агати.

- Навіщо ти це зробила, Карамелько? - Промовляє сам до себе, поки їде до себе додому. Швидко прийнявши горячий душ, він їде в лікарню до Агати. Її рідні вже тут.

За півгодини виходить лікар і оглядає кімнату очікування.

- Рідні Осецької Агати?

- Ми тут! - Кричить її мати і підбігає до чоловіка в медичному костюмі.

- У сорочці ваша донька народилась. Травм немає, тільки невеликий забій об воду.

- Слава богу! - Вигукує губернатор.

- Зараз вона перебуває у стані шоку і погано пам’ятає, що з нею трапилось. - Продовжує лікар. - Потрібні ще деякі додаткові дослідження, та гадаю за пару діб її випишуть.

Впевнившись, що з Агатою все буде добре, Стас йде. “Ну як ти дійшла до такого кроку, Карамелько? А якби я не встиг?” - Думав хлопець, під’їжджаючи до свого будинку. Йому знову було боляче, але разом із болем він відчував і радість, що встиг її врятувати. Нехай не з ним, але вона буде жити. Йому ж доведеться навчитися жити без неї...

Публікацію наступної частини ділогії почну невдовзі. Буде анонс у блозі, тож чекайте)

З повагою, ваша Ніка ♥

Кінець