Покоївка для бізнесмена - Ясміна Лав
- Повільніше , маленька ... Ніжно...- чую як Адаму також не вистачає повітря .
Я впевнена що він мастурбує .
- Я тебе хочу...- кажу розводячи коліна .
- А тепер я входжу в тебе двома пальцями .
І почекавши секунду виконую , видаючи тихе мурчання.
- Рухайся , дівчинко ... Не поспішаючи ... Насолоджуйся ...
І я рухаюсь ... З кожним поштовхом відчуваю як збудження наростає , а стогони стають голоснішими ...
Вогню додає дихання Адама , і його гарчання в телефон .
В пам'яті спливають очі чоловіка , коли він трахав мене пальцями на столі і це стає тією самою точкою .
Входжу останній раз і розсипаюсь , майже викрикуючи .
І відразу затуляю рот рукою .
Не вистачало ще Іру розбудити...
- За кілька секунд чую як шипить чоловік і важко дихає...
А потім повна тиша .
Відкриваю очі , дивлюся на мобільний , виклик не скинули ....
І куди ж він пропав тоді ?
- Це було прекрасно ...- майже відразу чую голос Адама.
- Я теж так вважаю .- кажу , усміхаючись .
- А куди ти зник ?
- В кабінет зайшов мій партнер .
І мені стає смішно ...
- Так , мила , це дуже смішно .- він старається говорити серйозно , але я чую що насправді також сміється .
- Я мушу йти . Зустріч ще не закінчилася .
- Гаразд , а я піду в ліжко .
- Добраніч , лисичко .
- Добраніч ...
Хотілося сказати коханий , але я змовчала . І не те щоб я не впевнена в Адамові . Навпаки .
За ці дні зрозуміли що він буде поруч , і не покине більше .Просто ...
Напевно , хочеться, щоб він перший сказав що кохає мене ...
***
Не пам'ятаю як я заснула . Тільки торкнулася головою подушки , як поринула в сон .Такий прекрасний сон ... В якому були тільки ми з Адамом ...
Його руки блукали по моєму тілу , його запах заполонив ніздрі , а губи ...
Боже , це не сон ...
Розумію відкриваючи очі .
- Доброго ранку , лисичко .- усміхається Адам .
Лежачи в моєму ліжку .
Сідаю і роздивляюсь чоловіка , наче примару побачила .На ньому темні штани , біла сорочка , з шиї звисає краватка ...
Що він тут робить???
- Як ти тут опинився ?
- Твоя подруга впустила .
Говорить Адам з усмішкою і тягне до себе ковдру , потрохи оголюючи моє тіло .
Вчора , після такої бурхливої сцени у ванній кімнаті, я не одягла піжами . Просто накинула халат , а в ліжко лягла тільки в трусиках . Тому зараз мені дуже знадобилася б ця ковдра .
- Адаме , Іра може увійти .- стараюсь бути максимально серйозною .
- Вона вже пішла на роботу .
Каже чоловік і скидає моє укриття на підлогу .
Його очі з жагою проходяться по мені , і він повільно кидає туди ж краватку . За нею сорочку , і штани .
Всередині мене все горить від очікування . Коли на підлогу падають боксери то я з шумом видихаю .І бачу усмішку чоловіка .
- Вчора я не зміг приїхати , хоча дуже хотів , але сьогодні надолужу упущене .
Він повільно іде до мене , нахиляється і цілує в губи , відразу вкладаючи на ліжко . Нависає зверху і дивиться в очі .
- Я тебе кохаю , лисичко .
Він каже з усією серйозністю і я навіть зависаю на мить .
- І я тебе кохаю...
Це сталося ... Я дочекалася цього моменту .
Від щастя навіть хочеться плакати . Але Адам швидко викликає в мені інші бажання .
Коли ми нарешті відриваємося одне від одного, на вулиці вже зовсім світло . Навіть у вікно зазирає сонечко .
- Я повинен закінчити справу . А після обіду будь готова . Ми летимо в Данію.
- В Данію ?- я мало не підстрибую на ліжку .
- Так . Там зараз мої батьки . Я хочу вас познайомити .
- Ти серйозно ?
Здається , у мене навіть руки спітніли від переживання .
- Дуже серйозно , лисичко . Дуже .
Адам підіймається , цілує мене в губи і починає одягатися .А я дивлюся на нього і все ще не можу повірити .Ми летимо в Данію ?Він хоче познайомити мене з батьками ?
О Боже ...
- Чорт , я вже запізнююсь .- дивлячись на годинник , каже чоловік .
- Проведеш ?- з усмішкою , дивиться на мене.
- Звісно ...
Емма , виходь вже з трансу , кричить внутрішній голос .І я швидко накидаю халат , плетучись за чоловіком до вхідних дверей.
- Я дуже швидко , обіцяю . В три заїду по тебе .
- Добре .
Тулюсь до нього і поринаю в міцні , теплі обійми . Адам нахиляється і дарує поцілунок . Такий необхідних , наче повітря ...
- Все , бо не зможу піти ...- шепоче в губи чоловік і йде .
А я вже подумки збираю валізу .
***
Адам обіцяв приїхати в три , а на годиннику вже сьома ...
Не знаю що думати , вкотре набираю його номер . Але знову цей нудний голос повідомляє що з абонентом немає зв'язку ...
Сидіти більше немає сил . Ходжу по квартирі , не в змозі зупинися.Ще й це дурнувате передчуття ...Тільки б з ним нічого не сталося ...
Все , я не витримаю більше знаходитися у квартирі . Іду до вхідних дверей , накидаю пальто і до мене доходить , що я навіть не знаю куди саме поїхав Адам ...
Опускаюсь на підлогу і очі затуманюють сльози ...
Треба комусь подзвонити ...та кому ?Марк ! Відразу хапаюсь за соломинку .
Чоловік довго не підіймає слухавку , чим ще більше наводить на мене страх .
- Привіт , Емма . - чую його веселий голос , і надія зникає .
- Адам зник .Секунду він мовчить .
Потім наче гуркіт дверей і повна тиша .
- Що значить зник ?
- Він мав приїхати за мною о третій . Але не приїхав . Телефон не відповідає ...
- Може затримався у справах ? Телефон розрядився ...
- Ми збиралися летіти сьогодні в Данію , до його батьків .
Знову повисає тиша .
- Я буду в тебе через годину . Якщо щось зміниться дай знати .
- Добре .
Та за годину нічого не міняється , і за дві також ...
Марк приїхав як обіцяв , і обдзвонив майже всіх спільних знайомих . Але про Адама ніхто нічого не знає .