Покоївка для бізнесмена - Ясміна Лав

- У пана Орлова стан важкий , але стабільний . Організм сильний , молодий і він обов'язково поправиться .Зараз він поки залишиться в реанімації , а зранку переведемо в палату .
Довелося зробити операцію , оскільки при аварії були пошкодження плечового пояса і зламано два ребра . Також легкий струс мозку .Але знаєте , що я скажу ...йому дуже пощастило .Ребра не зачепили внутрішніх органів , і це врятувало йому життя .

Я стояла і не дихала , дивлячись на високого , коренастого , підстаркуватого чоловіка з сідими вусами , в білому халаті .
Чимось , він мені нагадував Санта Клауса .Напевно очима ... 
Не дивлячись на грізний вигляд , його погляд був настільки добрий і відкритий . 
Я слухала і вірила йому .Вірила, що все буде добре .

- Зараз ви можете йти додому . Вранці Адама Володимировича переведуть в палату і ви зможете його провідати .- говорив до мене лікар .
- Емма , ходімо .- торкнувся мого плеча Марк .
- Ні, я залишуся . Я не зможу бути вдома , поки він тут .
- Емма , з Адамом все буде добре.
- Я не поїду додому .

- Тоді ви можете залишитися в палаті , яку приготували для Адама Володимировича . Вас проведе медсестра .- кивнув головою на прощання лікар , і залишив нас з Марком біля дверей реанімації.

    ***

Майже ранок ...
Я не змогла стулити очей навіть на кілька хвилин .
Лікар сказав ,що з Адамом все буде добре , але мені було не спокійно . Хоч би трішечки його побачити, хоч на секунду ...

В цей момент відкриваються двері і його завозять на каталці .
Схоже , він все ще без тями ... Але виглядає не погано . 
На обличчі кілька не дуже глибоких розрізів і синці, ліва рука в гіпсі , а груди перемотані бинтами . 
Та я видихаю з полегшенням .
Він тут ... Живий .

Медсестра поправляє йому постіль , кладе крапельницю і виходить з палати. Нарешті я можу торкнутися коханого .
Підхожу до ліжка , сідаю поруч і беру чоловіка за руку .Він такий теплий ...

- Як же я злякалася ...- на очах з'являються сльози .

До цієї хвилини я стримувалася . Хоч так сильно хотілося заплакати , я тримала себе в руках . А зараз все , можна відпустити ситуацію .

- Не плач , лисичко....- шепоче Адам, не відкриваючи очі .
- Адам ...
- Зі мною все гаразд , заспокойся .

Чоловік дивиться на мене . Погляд такий стомлений ...

- Поспи, коханий . Тобі треба відпочивати .
- Повтори ...
- Відпочивати тобі потрібно ...
- Ні , як ти мене назвала повтори .
- Коханий .- промовляю з усмішкою .
- Ще раз .
- Коханий ...

Нахиляюся і залишаю на його губах легкий поцілунок .

- Кохаю тебе ...- шепоче чоловік .
- І я тебе кохаю...

В палату заходить лікар , дивитися на Адама і легка посмішка торкається його губ .

- Бачу вам краще , Адаме Володимировичу .
- Набагато ...- усміхається Адам цілуючи тильну сторону моєї руки .

Ще кілька хвилин лікар обстежує його , проводить потрібні маніпуляції , а після залишає нас наодинці .

- Як же сталася ця автокатастрофа ? - питаюся , погладжуючи пальці чоловіка.
- Та я навіть не зрозумів . Вантажівка вилетіла з-за повороту , коли я вже їхав до тебе . 
Мені здалося,  що водій навіть не бачив куди їде . Я встиг тільки кермо вивернути , ну і все . Отямився вже тут , з тобою ...

Опускаю голову йому на плече і вдихаю його запах .

- Якби з тобою щось сталося ...- в горлі встає комок .
- Лисичко , подивись на мене.- серйозно говорить Адам .

І я дивлюся .

- Щоб не сталося , ти сильна , розумна , впевнена в собі жінка . І попереду в тебе довге і щасливе життя . В нас з тобою .

Залишаю ніжний поцілунок на його губах і подумки дякую долі що зустріла цього чоловіка .

- Іди до мене .- тихо каже Адам.
- Куди ?

Чоловік повільно звільняє мені місце біля нього , на ліжку і підіймає ковдру .

- Ти що ? Це ж лікарня . А якщо хтось зайде ?
- То й що ? Ми ж не збираємося кохатися зараз ...- каже чоловік, граючи бровами.
- Адам ...- намагаюся зробити вираз обличчя якомога серйознішим .
- Іди до мене , лисичко. Не змушуй мене вставати . Я ж після операції .

Закочую очі , але слухаюсь . 
Лягаю під ковдру , і Адам легенько при обіймає мене .

- Коли цей гіпс знімуть ...- бурчить чоловік .
Чим викликає у мене сміх.

Під тихий , спокійний голос Адама я засинаю .

      ***

Прокидаюся від того,  що мені дуже спекотно . І важко повернутися ... Адам придавив мене своєю ногою до ліжка . І сопе прямо у вухо .

Якось перекручуюсь і завмираю.
Посеред палати стоять чоловік з жінкою , років п'ятдесяти. Дуже стильно і сучасно одягнені , і дивляться прямо на мене .

- Адаме ...- шепочу , не відводячи погляду від відвідувачів .

Повторюю ім'я коханого , на що чую невтямне буркотіння . 
А після чоловік лізе до мене з поцілунками .

- Адаме , ми не самі.- кажу серйозно.

Він відкриває очі , дивиться на мене , а потім на людей , які все ще не рухаються з місця .

- Мамо ? Тату ? А ви як тут опинилися ?

Батьки ? Зараз ?
Боже , на кого я схожа в їхніх очах тепер ...
Ну чому я завжди потрапляю в незручні ситуації ...

Швидко сповзаю з ліжка і стараюся хоч трохи пригладити волосся й одяг .

- Ви не приїхали , і я подзвонив Маркові . Він і повідомив про те що сталося .- пояснює тато Адама .

Високий статичний чоловік , з трохи сідуватим волоссям , чисто поголений . 
І з добрими очима , як в Адама .
Взагалі , відмічаю що вони дуже схоже , ніс , губи , статура ...

- Звісно , ми відразу взяли квиток на літак .- промовляє мама і підходить до ліжка .

Дуже гарна жінка , вишукана , елегантна . Трохи нижче зростом чоловіка , світле коротке волосся , симпатична , але стурбована . Та це зрозуміло , зважаючи причину чому вони тут .

- Все добре , нічого страшного не сталося . Як бачите , я майже цілий .- усміхається Адам .