Мій найкращий ворог - Ірен Карк

- І мене це напружує. Ніхто з наших не міг зрозуміти, що йому там знадобилося. -згідно кивнув друг.

- Правильно. Вони й не могли знати, адже він був там не в наших справах. Я так само, як і ти, Олівер, вирішив зайти з іншого боку. Отоді й згадав цього щура біля кабінету. Коли шукав інфу на тебе, сказав своїй людині пробити його. Сьогодні вранці одержав усе те, що маєш і ти.

- Але чому ти мені нічого не сказав? - Кір розлютився.

- Вибач, часу не було. В аеропорт їхали. Та й я не думав, що він так швидко почне діяти. Схоже, його сильно притиснуло, а це означає, що нам скоро варто чекати дзвінка.
Наче почувши мої слова, телефон на столі завібрував.

- Ну ось, - беручи його в руки, сказав я.

- Мені залишилося зовсім небагато, постарайся його затримати, - сказав Олівер.
Я кивнув і прийняв виклик:

- Слухаю вас, пане Левчишин.

- Навіть так? - пролунало в трубці, - Що ж, так навіть краще. Думаю, пояснювати вам не потрібно, що ваша дівчина в мене. З нею все добре. Поки що добре і тільки від вас залежить її подальша доля.

- Скільки? - перебив я.

- Люблю ділових людей, - зареготав він, - 10 мільйонів. Доларів звісно.

- Ти охуїв? - загарчав я. - Де я тобі зараз візьму такі гроші?

Не варто прибіднятися, Микито Михайловичу. Думаєш, я не знаю скільки ви заробляли на одній угоді? Така сума для тебе смішна, але це ціна життя дівчинки.

- Ти зовсім ідіот? Думаєш, я зберігаю таку суму в сейфі?

- У твоїх інтересах щоб зберігав. У тебе є дві години. Якщо грошей не буде, дівчина вирушить до тата, але перед цим їй доведеться помучитися!

- Та я тебе гниду голими руками на шматки рвати буду, тільки спробуй не так подивитися на неї! - заволав я.

- Не варто мені погрожувати, - хитро зауважив він, - зараз виграшні карти у мене в руках. Дівча буде ціле, поки я не отримаю гроші. В іншому випадку, все, що станеться з нею, буде на твоїй совісті. Дві години. Я наберу.
Він відключився, а я жбурнув телефон на диван. Дикий звір у мені вже доривав останні кайдани. Ця мерзота пошкодує, що подумав погрожувати їй!

- Є, - сказав Олівер і повернув ноут екраном до мене, - я знаю, де вони. Через скільки будуть твої хлопці зібрані?

– Вже. Чекають лише на нас.
Я ще пів години тому наказав. Пацани у бойовій готовності вже чекають під клубом. Олівер синхронізував ноут з телефоном, щоб було простіше відстежувати розташування Інги і ми вийшли з кабінету.

- А як ти зміг їх знайти? - поцікавився Кір, завантажуючись у буса.

– Сергій подарував Інзі на день народження підвіску. Там було фото її матері. Вона ніколи не знімає її. Ось я і підкоригував трохи замок, вставивши в нього маленький пристрій, що відстежує. Це мій закидон, вона про це не знає. Але мені так спокійніше.
Я зрозумів про що він каже. Страх втратити і її, як сім'ю, змусив його це зробити.

Ми їхали у потрібному напрямку. Я дістав пістолет і перевірив обойму. Перевів погляд на Олівера і сказав:

- Ти повинен знати…

- Я знаю, - перебив він мене, - я ж читав твою справу і знаю, де тобі довелося повоювати.

- Тоді ти розумієш-він не жилець?

- З радістю допоможу тобі в цьому.
Кір повернувся в наш бік і реготнув:

- А нормальна у нас компашка збирається! «Невловимі месники», бля!
Я посміхнувся, але мені зараз було не до сміху. Я хвилювався про неї. Вона там зараз одна і швидше за все налякана. Все потрібно зробити швидко та чітко, щоб Інга не постраждала. Якщо з нею щось станеться, я не переживу.