Вулкан для Венери - Устина Цаль

Але Тиміш, здавалося, не почув її останніх речень.

- Ти просто використовуєш людей як тобі треба, - виплюнув.

- Не вдавай, що ти не такий самий. Усі люди такі. Ми купуємо речі, щоб користуватися, і заводимо людей, щоб користуватися. Ти і я. Ми ж теж, по суті, користуємося одне одним.

- Яка ж ти…

- Яка? Стерво? Сучка? Так. Але зате я чесна. Принаймні зараз з тобою. Чи тобі більше подобаються ті, хто вдає з себе святу невинність?

У його зітханні було стільки розчарування, що серце Віри стиснулося. На мить здалося, що її теж зараз схопить який-небудь серцевий напад.

- От що, Віро… Зараз я починаю шкодувати, що зв’язався з тобою. Нехай я вже нічого не можу вдіяти з власними почуттями, але з рішеннями і вчинками ще можу. Якщо у суботу ти зізнаєшся мені у чомусь ще гіршому, протизаконному чи вкрай аморальному, не думай, що я заплющу на це очі.

Тиміш подивився так, що Віра нітрохи не засумнівалася у його словах.

- Ні, нічого протизаконного чи аморального не буде. Найгірше я щойно розказала, лишилося тільки найболючіше.

Він розвернувся і покинув кімнату, гримнувши дверима.

Кілька хвилин Віра сиділа, витріщившись на двері, і тільки тоді зрозуміла, що дрібно тремтить. Що вона наробила? Раніше ніколи не розкаювалася у власних вчинках, але тепер… Це все через нього. Через нього почувалася жахливою людиною, хоч якщо подумати… Вона просто йшла до мети і нікому не зробила погано на цьому шляху. Але так, людей використовувала. Їй і його слід би використати, та… Не хочеться. Чи зробити це просто зараз?

…І чому їй треба було у нього закохатися?