Врятуй мою душу - Марта Мущинка
Амелія:
Ранок. Нарешті цей ранок не відчувається таким паскудним.. Здається ніби вперше прокидаюсь не в себе вдома, але почуваюсь так, ніби живу тут все своє життя..Дивина, правда ж? Розплющивши очі, помічаю біля себе хлопця, який ще додивляться свій сон, і напевно що хороший, бо він посміхається.. А я посміхаюсь тільки від цієї думки..Точно що дивина.. Намагаюсь тихо піднятись із ліжка, але навіть не встигаю зрозуміти, як різко опиняюсь в обіймах Стаса, який нависає наді мною, хтиво дивлячись в очі..
- Розбудила? - запитально піднімаю брову, щоб хоч трохи порушити цю напружену атмосферу.
- До таких ранків я готовий звикати! - шепотом вбиває він, проводячи поглядом моєю піжамою..Ой, так ніяково зробилось..а жарко як..
- То може злізиш з мене? Я сніданок приготую! - намагаюсь вирватись з його лицарських лап..
- А може ні? Я б хотів дещо інше..- натомість промовляє хлопець, важко дихаючи на мою шию..
- А я б хотіла...- також шепочу, а потім різко додаю:- Щоб ти з мене зліз..(І так само раптово вислизаю з його лап та біжу на кухню..)
***
Готую на сніданок млинці, які навчила готувати мене тьотя Катя, коли батьки інколи не бували вдома, інакше нам обом було б непереливки.. Кімната наповнилась ароматом кленового сиропу, яким я поливала млинці і на цей запах пришкандибав голодний лицар...
- Мм, все таки мати наречену не так вже й погано..- задоволено вмостившись за стіл, промовив Стас.
- Це все твоя ініціатива! - нагадую, що саме він зробив пропозицію і звичайно ж врятував від небажаного шлюбу..
- І поки що я про неї не шкодую! - наминаючи млинці додав хлопець..
- Поки що? - запитально піднімаю брову і також сідаю за стіл..
- Принцесо, не чіпляйся до слів! Не шкодую і не пошкодую! - підлещується той, а коли все доїдає, то продовжує розмову:- Амеліє, сьогодні пацани з команди хочуть прийти до мене подивитись футбол і..
- І ти хочеш, щоб я кудись на цей час пішла? То не хвилюйся, я можу поїхати до хрещеної..- спокійно відповідаю на його авантюру, адже розумію, що його життя не має закінчуватись на пропозиції..
- Ні, навпаки, хочу, щоб ти залишилась..- ошелешує натомість він.
- Стас, я впевнена, що буду вам тільки заважати.. Хлопці явно не захочуть мене бачити..- всеодно не відступаю від свого..
- Заважати? Не сміши мене принцесо! Я хочу розповісти їм, що відтепер ти моя наречена, вони ж найближчі, мають знати! - ще більше ошелешує хлопець, змушуючи мої очі різко збільшитись..Він збожеволів? Млинці ніби хороші, ніяких фруктів я туди не давала, тож алергії б не мало бути.. То що з ним не так? Десь перегрівся чи що?
- Ти впевнений? Стас, краще не роби дурниць, про які можеш пошкодувати! - зупиняю свого опонента..
- Ох, принцесо, як же ж з тобою важко! - посміхаючись піднявся той та наблизився до мене, а потім шепотом додав:- Я пошкодую, тільки якщо втрачу тебе...
- Стас..- ледве дихаю від хвилювання, проте не можу нічого додати, як його губи перебивають мене, з'єднуючи у палкому і важкому поцілунку..
- А зараз, одягайся, поїдемо до мого дядька, він чекає нас ще відучора..- зрештою скоротивши нашу відстань, промовив хлопець..
Я схвально кивнула головою і вбігла в іншу кімнату, ніяк не взмозі вгамувати свої думки і серце..
Станіслав:
Обожнюю, просто обожнюю цю божевільну дівчинку..З нетерпінням чекаю, поки вона нарешті одягнеться та вийде з тієї кімнати, хоча мої думки зараз точно не про її одяг, якщо ви розумієте про що я..(а ви точно розумієте:)) Зрештою, за так звані кілька хвилин, що перетворились майже на цілу годину, Амелія вийшла, і скажу чесно - слина з мого роту так і капала...Година чекання була варта того, щоб побачити цю красуню у неймовірній, спокусливій сукні.. Чи це тільки для мене вона така спокуслива? Для інших звичайно виглядатиме, як вродлива панянка із хорошим смаком..Якщо вона одягатиметься так на всі зустрічі, то я буду найщасливішим нареченим..
- Зачарувала? - хитро посміхається та, поправляючи комір моєї сорочки..
- Показати наскільки? - запитую у відповідь, намагаючись тримати свою уяву при собі..
- Такими темпами ми запізнимось до твого дядька! - шепотом говорить вона, ніяково реагуючи на те, як близько ми стоїмо один до одного.. Така близькість напрягає і розпалює водночас.
- Принцесо, це не я одягався майже годину! Тому спізнення - тільки твоя вина..- заправляю пасмо волосся за її вушко.
- Оо, то тобі не подобається, як я виглядаю? - запитально піднімає вона брову з хитрою посмішкою.. От же ж, принцеска..
- Амеліє, краще не провокуй! - стримуюсь до останнього, щоб зайвий раз не поцілувати та не розбудити у собі хижака..
- А ти не заводься) - шепоче знову вона, легким дотиком цілує у щоку і так само раптово вислизає з моїх рук... Її щастя, що ми маємо їхати до дядька, інакше б так просто не відпустив, особливо після такого жесту..
Сідаємо в машину і буквально за кілька хвилин опиняємось біля мого будинку (якоюсь мірою я ще досі там живу), де на порозі нас вже зачекався Олександр Кричевський, власною персоною..
- Молоді люди, щось ви зовсім не пунктуальні..- жартує дядько та міцно мене обіймає..
- Вибачте містере Кричевський, я довго думала, що одягнути! - підлещується моя супутниця, роблячи невинний вигляд.. Вміє вона справити хороше враження!
- Навіть через запізнення, гадаю мій племінник був задоволений вас бачити у такому вигляді Амеліє..Як завжди чудово виглядаєте моя люба! - схвально кивнув головою чоловік, вдячно потиснувши руку дівчини на що вона відповіла приємною посмішкою.. От же ж відьмочка..
- Амеліє, я помітив на вашому пальці каблучку..- якось почав розмову дядько, щойно ми сіли до столу - То вас вже можна вважати наполовину Кричевською?
- Авжеж, зовсім скоро вона стане моєю Амелією Кричевською! - помітивши хвилювання дівчини, промовив я з неабиякою впевненістю.
- Люба моя, ви так не хвилюйтесь, племінник про все мені розповів. Тому завжди можете розраховувати на мою допомогу, якщо буде потрібно! - жваво додав чоловік, трохи знявши напругу.
- Дякую, ви дуже добрий! - нарешті промовила й Амелія, але явно ще трохи хвилюючись... Щоб заспокоїти, я погладив її зап'ястя і до кінця обіду ні на мить не відпускав її руку. І здається, що це допомогло..
Згодом, після всіляких розмов, спогадів та помислів, а також зовсім трохи зачепивши тему майбутнього весілля, ми стояли біля автомобіля та прощались із дядьком..
- Дякую, що запросили нас..Все було чудово містере Кричевський..- радісно заговорила Амелія, ще й досі тримаючись моєї руки. Ох, це можна вважати за хороший знак?
- Це я вам вдячний, що склали компанію старому чоловіку:) - менш жваво додав Кричевський, а коли дівчина сіла в авто, додав уже для мене:- Бережи її!
Я мовчки кивнув головою, потис на прощання дядькову руку та сів за кермо.. Тиснув на газ і ми вирушили до нашої квартири, де зовсім скоро мали зустрічати гостей..
- Я хоч встигну переодягнутись до приходу твоєї команди? - запитала дівчина, коли я відчиняв двері квартири.
- З твоєю швидкістю, дуже сумніваюся! - жартую натомість я, хоча можливо і ні..Дівчатам потрібно купа часу, щоб одягнути хоч щось..Сам недавно переконався!
- Хей, зараз постараюсь швидко..Мені ж необов'язково виглядати так вишукано перед ними! Чи все ж? - сміється вона із мого напруженого обличчя, коли я почув її недоречне питання.
- Ніяких все ж! - гарчу від своїх нав'язливих думок..Бо чорт, Амелія неймовірна, хоч як на неї не глянь, особливо із чоловічої точки зору..І це зачаровує і бентежить водночас..Не дуже б хотілось надерти зад одному із пацанів..Але коли щось стосується моєї принцеси, я за себе не відповідаю!
- Ти ревнуватимеш мене навіть до своїх друзів? - ніяк не приховуючи посмішку, запитує вона, явно насміхаючись із моєї реакції..
- Ревнуватиму? - запитально піднімаю брову наближаючи дівчину до себе..(тепер так просто не втече) - До будь кого, хто тільки гляне на тебе, принцесо..
- Ти явно збожеволів! - натомість додає вона, заворожуючи мене своїм чудовим сміхом..Чорт, і справді почуваю себе божевільним, але на диво щасливим, коли вона поруч зі мною..
- Хай буде по твоєму! - наостанок промовляю, вже зовсім не тримаючи свої хтиві думки при собі і нарешті насолоджуюсь її ніжними, пухкими губами..
