Мама для Зефірки - Поліна Ендрі

- Кириле Олександровичу?

Чоловік підняв голову, повернувшись на своє ім'я, а дівчина відступила на півкроку, розриваючи обійми, і швидко втерла сльози.

- Так, це я, - відповів чоловік охриплим голосом, прочистивши сухе горло. - Ну що там, лікарю? Благаю, не мовчіть.

- Вибачте, - лікар пильно вдивився в обличчя Арини, перш ніж звернувся до Кирила. - Чи можу я поговорити з вами у своєму кабінеті?

- Так, звичайно.

- Тоді чекаю на вас через десять хвилин. Ви пройдете разом із дружиною чи один?

- Я не...

- Я пройду один, - Кирило заговорив одночасно з Аріною, не давши їй домовити, хоч і не спеціально.

- Що ж, - лікар поправив сповзлі окуляри і знову глянув на Арину, а потім підтис губи. - Мені треба відлучитись, але запевняю вас, це ненадовго. Ви можете йти вже зараз, вас зустріне мій помічник.

- Дякую.

Чоловік із важким серцем провів поглядом лікаря, а потім глянув на Арину, збираючись м'яко пояснити їй, але раптом помітив недобре.

- Аріно? – його очі здивовано розширились. - Тобі недобре?

Дівчина дивно дихала, притискаючи кулачок до грудей.

- Так, щось грудну клітигу здавлює, - слабо відповіла зблідла Арина, раптом скривившись від хворобливих відчуттів. - І в голові паморочиться.

- Ти надто перенервувала... Боже, пробач, це все через мене.

- Ні-ні, все добре, я зараз... - Арина несподівано замовкла, не домовивши, і чоловік миттєво підібрався, в останній момент встигши підхопити дівчину, що знепритомніла.