Мама для Зефірки - Поліна Ендрі

Я з подивом ахаю, розуміючи, що болю і справді немає. Зовсім трохи, ледь помітно.

Кирило сміється, бачачи мою реакцію. А я не можу відійти від потрясіння. Мабуть, він це теж бачить.

- У мене вперше таке, - шепоче він, вмить змінившись в обличчі. По спині скочується крупинками хвилювання.

- Але ж ти казав, що в тебе тільки з дружиною так було, - тихо заперечую я.

- Так, але ти... Збила мене з пантелику. Я б хотів ще щось зробити зараз, але боюся, ти не дозволиш, - його губ торкається зовсім слабка посмішка.

І я дивлюся. Дивлюся заворожено, як він повільно гладить моє волосся правою рукою, кут зору зісковзує на його палець і мені дуже хочеться запитати про обручку. Ще про те, що він хотів зробити. Але я не встигаю. Кирилу знову дзвонять, порушуючи нашу ідилію. Няня, як я зрозуміла з діалогу.

- Так, добре ... Можеш дати їй трохи солодкого і увімкни улюблений мультик. Зараз приїду, - уловлюю уривки розмови.

Кір скидає виклик і видихає, дивлячись на мене.

- Я потрібний Зефірці.

- Звичайно, їдь, - я відступаю на півкроку, раптом почуваючи себе ніяково. Прикушую губу, що палає від поцілунку.

- Арино, - Кирило дивно вимовляє моє ім'я і підводить моє підборіддя, заглядаючи пронизливо прямо в очі. - Ми ж побачимось завтра?