Врятуй мою душу - Марта Мущинка
Станіслав:
- Від коли це ти умови ставиш, Кричевський? - посміхається дівчина на мою щойно придуману авантюру.. Чорт, як же ж я скучив за цими її посмішками. Божеволію просто!
- Вже давно, ти їх просто не помічаєш! - даю відповідь своїй дорогій супутниці..
- Ох, та невже? Гаразд, і що це за умова? Надіюсь вона в межах розумного? - знову питає та.. Розумного? Авжеж! Хоча після цього всього я взагалі не вважаю свої вчинки чи дії розумними. Інколи відчуваю себе навіженим або навіть в біса закоханим наркоманом.. Чи краще сказати просто причарованим ідіотом?
- Якщо та твоя вечірка буде нудна чи якщо я просто захочу, то буду змушений тебе викрасти! Навіть без твоєї згоди! - даю настанови, на які вже був готовий почути, що я божевільний або ненормальний, але натомість дівчина сказала зовсім інше:
- Ти міг навіть не ставити цієї умови!
- Хочеш сказати, що тобі подобаються мої викрадення? - запитально піднімаю брову..
- Ти сам це сказав! - посміхаючись підморгує мені вона і додає:- Ходімо, нас там для початку чекають мої батьки і твій дядько! Всі дуже за тобою сумували!
- А ти, принцесо? - знову наближаю дівчину до себе..
- Ходімо Стас, не змушуймо всіх чекати! - вправно відгороджується та і йде до мого авто, тримаючи у руках подарований мною букет. На гаразд, не викинула його - це вже добре!
Амелія:
Щойно я опиняюсь біля машини, мій недо хлопець знову включає режим джентльмена та відчиняє для мене двері..Хах, давно такого не було! І вже через деякий час ми опиняємось біля мого дому. Так, таку теплу зустріч вирішили влаштувати саме мої батьки. Ну а як інакше вони мають сподобатись своєму майбутньому зятеві та його дядькові? Та ще й показати наскільки вони "хороші"?
- Діти, ну нарешті, ми вас зачекались! - радісно скрикнула моя матуся..
- Станіславе, з приїздом! Радий вас знову побачити! - заговорив і "любий" батечко..
- Навзаєм! - відповів ввічливо і хлопець, міцно тримаючи мою руку..
- Як доїхали? Дорога не була важкою? Ніяк лишніх пригод? - знову посипались дурнуваті питання від матері. От взагалі то, краще було б запросити всіх до столу, Стас явно зголоднів, а не базікати казна про що!
- Гадаю, місіс Крофт, мій племінник подолав би навіть пустелю, щоб знову побачити вашу доньку! - натомість втрутився Кричевський, а потім додав:- Але давайте не будемо затримувати дітей на порозі!
- Так, так, проходьте мої любі. Сідайте. Станіславе ви ж явно зголодніли з дороги! - включили хазяйку мама, але всю роботу виконала тьотя Катя (Ну як і завжди!)
Загалом цей так званий обід не відрізнявся від інших взагалі нічим, от справді від слова взагалі! Мої батьки - ввічливість, "грація", гроші, бізнес, вдавана щирість і вдаване батьківство. Дядько Стаса - чудове почуття гумору, трохи розмов про бізнес, різноманітні цікаві питання, та й загалом я вже казала, що цей чоловік дуже хороший! А ми з Стасом, ну а що ми? Сидимо, підтакуємо, киваємо головами і тільки час від часу говоримо один з одним самими очима, розуміючи свої емоції.
- Я звичайно "обожнюю" наших родичів, але може вже підемо на ту твою вечірку? - раптово прошепотів мені хлопець на вухо, на що я тільки слухняно кивнула головою. Бо й справді сидіти тут ще та "розвага".
- Містере та місіс Крофт, дядьку, вибачте за нашу відкритість, але якщо ваша ласка, то ми підемо на вечірку до друзів Амелії - нас там вже давно чекають! - дуже ввічливо заговорив мій недо хлопець, аж у мене самої дух перехопило. Інколи і справді він нагадує мені принца або доблесного лицаря.
- Звичайно, йдіть, розважайтеся! Я впевнений, що наша донька у надійних руках! - схвально заговорив мій батько. Авжеж у надійних, а головне для них - таких багатих!
- Якщо Амелія із Стасом, тут і я хвилюватись не стану! Ця неймовірна дівчина дуже добре впливає на мого племінничка! - посміхаючись додав містер Кричевський, від чого я зовсім трішки зніяковіла..
- Тоді добре вам провести решту часу! - наостанок промовив Стас та приобійнявши мене за талію подався на двір до своєї машини.
- Мені от що цікаво, звідки ти стільки манер знаєш? Невже правила етикету вчив? - жартую я, сідаючи в авто..
- А ти гадаєш, що всі хлопці неотесані? - натомість відповів він та завів двигун.
- Звичайно ні, але більшість.. Правда ти - взагалі рідкісний екземпляр! - невинно посміхаюсь до нього.
- От як тобі вдається робити такий вираз обличчя, що взагалі нічого не можливо сказати у свій захист? - нарешті ми вирушаємо з місця..
- Дівоча таємниця! - далі насміхаюсь із нього..
Зрештою за цими балачками, ми прибуваємо за адресою клубу, яку мені прислав Марк. (Потурбувався, щоб я в ніякому разі не заблукала!) Перед самими дверима, Стас владно обіймає мене за талію, мовляв, я тільки його.. Посміхаючись, я здивовано піднімаю брову, бо ще й досі не розумію знаків його ревності.. У клубі нас радо зустрічають мої псевдо друзі, які щось багатозначно дивляться на Стаса. Хоча напевно вони не чекали, що я приїду із хлопцем, тому так і дивуються. От якби я приїхала із Марком, їхні б обличчя були вкрай спокійними ніби так і має бути..
- Красуне, радий, що приїхала! - промовка про вовка - Марк власною персоною..
- Зауваж, що красуня тут не сама..- втрутився доблесний лицар..
- Авжеж, вже йду! - хлопець підняв руки ніби здався, а потім і взагалі зникнув з поля зору..
- Ти так усіх моїх кавалерів відлякувати будеш? - дражню свого лицаря та його "героїчний" вчинок.
- Кожного! - впевнено відповів той і трохи закляк на місці, ніби побачив якогось привида..
Інстинктивно повертаю голову, намагаючись зрозуміти кого ж він там побачив, проте окрім натовпу одногрупників та їхніх друзів не бачу взагалі нікого..
- Стас, все нормально? Ти когось побачив? - виводжу хлопця із трансу, сподіваючись, що він хоч щось мені пояснить..
- Здалось принцесо, просто здалось! - натомість вигороджується той, і щось мені підказує, що не все так просто..
- Ходімо, чогось вип'ємо! - ще раз говорить він та веде мене до барної стійки.. Ну а я прямую за ним, інакше просто ніяк. Хоча його дивна поведінка трохи мене лякає, і сподіваюсь, що це всього лиш на мить.
Хлопець замовляє два коктейлі і майже залпом випиває свій трохи мене шокуючи..
- Стас? Що відбувається? - здивовано піднімаю брову. Він ніколи так не поводився, ну принаймні у моїй присутності точно!
- Нічого не відбувається принцесо! - натомість посміхається він. Ага, я так і повірила!
- Стас?? - раптово позаду нас чується взагалі не знайомий мені дівочий голос...
- Зоя? Все таки не здалось! - понуро відповів мій недо хлопець, явно впізнавши цю незрозумілу дівчину із довгим, гарним волоссям..
- Не думала, що ми колись зустрінемось! Але я рада, дуже рада Стасику! - заграяє вона очима, зовсім не помічаючи моєї присутності. Стасику? Хто ж вона така?
- А я цього не можу сказати! - в тому ж самому настрої, знову відповів мій хлопець.. А мені він збирається щось пояснити?
- Чому ж? В нас є багато чудових спогадів! - ласкаво промовляє та, торкаючись руки Стаса..
- Хм..я звичайно перепрошую, що перериваю цю ідилію, але може мені хтось пояснить, що тут відбувається? - нарешті втручаюсь і я, а то щось ця кралечка багато собі дозволяє у моїй присутності..
- Ох, я зовсім тебе не помітила! - зневажливо оглянула мене дівчина і додала:- Але хто ти така, щоб тобі щось пояснювати?
Хто така? Я хто така? Та блін, хіба важко зрозуміти? Я ж не просто так сиджу біля хлопця? Хіба ж ні?
- Вона моя дівчина! Кохана дівчина! - нарешті роздуплився Стас, акцентуючи увагу на останньому слові. Та невже? Додумався нарешті щось сказати!
- Амелія! - також зневажливо киваю до неї головою у знак нашого знайомства...
- Стасику, нам треба поговорити! - зовсім не звертаючи увагу на сказані щойно слова, а потім косо поглянувши на мене, додала:- Наодинці!
- Нам нема про що говорити Зоє! - натомість говорить він, але все ж таки чомусь піднімається та крокує за цієї кралею, не сказавши мені жодного слова. І що це чорт забирай таке? Що взагалі відбувається?
