Вагітна не від того боса - Софія Брай

Залишається один варіант. У мене ще є трохи часу, поки ми не доїхали до роздоріжжя.

— Візьміть у сумочці мій телефон, — командую я, і Соколовський підкоряється. — Розблокуйте. Сім вісім два-два. Увімкнули? Добре. Наберіть контакт, який називається екстрений виклик.

— Ви збираєтесь викликати поліцію? — жмуриться Віктор.

— Просто набирайте, — втомлено видихаю я. - І піднесіть мені ближче, щоб я змогла говорити. Ще не вистачало отримати штраф за розмови за кермом.

Лунають гудки гучного зв'язку.

— Ма-а-а-амусік, — з удаваною привітністю говорю я. Соколовський помітно зеленіє. 

— Чого тобі? — замість вітання сухо запитує мати.

Вона знає мене, як свої п'ять пальців. І що сама я просто так майже не дзвоню – тільки коли мені щось потрібне. І що нічого хорошого, я зазвичай не прошу. Мама нещодавно вийшла на пенсію, але картини вона пише й досі. Навіть примудряється їх якось продавати. Якісь йдуть за такі добрі суми, що живе мати краще, ніж її донька-дизайнер.

На цьому тлі тато, учитель музики, у нашій родині виглядає якимсь дивним відростком. Своєю невеликою зарплатою він задоволений і вишукувань ніяких не визнає. От і ходить на роботу, як мати одягне, навіть якщо це костюм від «Дольче Габбана».

— Мамочко, у мене тут один знайомий, йому ночувати ніде. А в тебе такий великий та просторий будинок…

— Той самий, що ти називала пилозбірником? -

Я терпляче зітхаю.

— Так-так, мамочко, той самий. Гарний, з твоїми геніальними картинами на стінах і де є вільна гостьова кімната… 

— Чоловік або жінка? - Жорстким тоном допитує мама.

— Чоловік. Мамочка, він дуже чистий і пристойний чоловік. Освічений, тобі буде з ним про що побалакати. Це лише на одну ніч. Завтра поїде дивитися собі квартиру.

— То до себе й клади. У тебе диван, - здає мене мати по гучному зв'язку.

— Мамочко, — продовжую лити ялинок, — ну як же я, молода і незаміжня, приведу до себе додому дорослого мужика?

— Не така вже й молода, тож, може, й пора привести.

Мама у мене завдяки професії прогресивних поглядів, але навіть вона не може утриматися від того, щоб нагадати мені, що я все ще незаміжня. Я не встигаю попрощатися, як вона завершує дзвінок. 

— Чорт. Ну гаразд, Вікторе Сергійовичу, ви самі напросилися.