Вагітна не від того боса - Софія Брай
Якби Віктор не зупинив мене, я б продовжила — це найстрашніше. Я вже фантазувала про те, як візьму його в рот і почну повільно рухатися вгору і вниз. Так, Насте, відставити дурні думки.
Я відчайдушно намагаюся змити гарячою водою невидимі сліди рук фальшивого Соколовського. Відчуття сорому накриває мене з головою. Що я скажу Ярославу? А в тому, що мені треба йому зізнатися, у мене немає сумнівів.
На мить я замислююся. А що, якби я зустріла їх обох із самого початку? Кого б вибрала? Однак і цю думку доводиться відкинути, бо вона викликає лише роздратування. Навіщо я взагалі про таке міркую?
Ярослав. Я маю Ярослав. Він збирається зробити мені пропозицію, а я вчора зізналася йому в коханні. Та й що, що він не відповів. Відповість пізніше. Подумає про все добре і теж розповість мені про свої почуття. А діти… Я розумію його переживання, але цю проблему можна вирішити якось потім. Є ж дитячі будинки, зрештою. Діти друзів теж прекрасна альтернатива, їх зручно споглядати здалеку.
Про те, що безплідний, Ярослав розповів мені після нашої першої ночі. Я на той момент взагалі не думала про серйозні стосунки і тим більше про створення сім'ї. Але для нього це, здавалося, було важливим, тому я втішила його як могла. З того часу ми не охоронялися. Я навіть не пила протизаплідні. Навіщо? Адже ми вірні один одному, а більше турбуватися і нема про що.
Після душу я одразу одягаюсь у вуличний одяг — білі штани з високою посадкою та кислотно-зелений топік. Я вже говорила про те, що зелений мій улюблений колір?
На мій подив, Віктор виявляється рівно на тому місці, де я його залишила. В одних боксерах навіть не намагаючись прикритися. Він знову сидить у телефоні з таким виглядом, начебто вирішує складне математичне завдання.
— Ти ще не готовий? - обурююся я. Насилу тримаю себе в руках, щоб не запульнути в нього чимось.
— Тобі однієї треба митися, чи що? — незворушно відповідає Віктор, не відриваючись від екрану.
— У своїй новій квартирі помиєшся, — говорю я аби лише розлити його. — Тобі взагалі пощастило, що я така добросердна і співчутлива. А то б викинула за поріг одразу, як розплющила очі. Тобі машину свою треба забирати, чи як?
Соколовський важко зітхає, через що широка грудна клітка високо піднімається і опускається. Я намагаюся не дивитися на його голі груди, на яких я ще зовсім недавно так солодко спала.
— Викличу таксі. — Віктор дивиться на мене з-під густих брів. — Але спершу прийму душ. Весь час, що він хлюпається у ванній, я сиджу на табуретці в коридорі і розсіяно граю ключами. Здається, якщо вивести Соколовського з дому, то якимось чином можна викинути його з мого життя.
Якби я знала, як помиляюся.
«В наступному розділі вас очікує дещо цікавеньке»
