Той, кого я чекаю - Andriana

 Вечірний лютневий вітер легко тремтів у повітрі, коли Елісон йшла через парк, сповнений тиші та морозного спокою. Біла завіса снігу покривала землю, а дерева, вкриті інеєм, виглядали, немов з чарівної казки. Вона любила ці моменти — коли світ зупиняється, і все, що їй залишалося, це думки та відчуття.

Вона не очікувала побачити його тут. Зоріан стояв біля старого дуба, дивлячись на неї. Він виглядав по-особливому — серйозно, але водночас із якимось внутрішнім спокоєм, що не дозволяв їй пройти мимо.

— Привіт, — сказав він, його голос звучав м'яко, але з нотками хвилювання.

— Привіт, — відповіла вона, намагаючись приховати своє здивування. Вона зупинилася, трохи відвівши погляд.

Зоріан зробив крок вперед, наближаючись до неї. В його очах була не просто звабливість, не просто бажання, а щось значно глибше — і це хвилювало Елісон.

— Я… я довго думав, як це сказати, — промовив він, злегка закривши очі, як ніби шукав правильні слова. — Всі ці місяці, що ми були разом, я не міг знайти сміливості, щоб сказати, що насправді відчуваю. Але сьогодні я зрозумів, що не можу більше мовчати.

Він зробив коротку паузу, зібравшись із силами, та глянув на неї з такою пристрастю, що серце Елісон затремтіло.

— Я люблю тебе, — промовив він, і ці слова пролунали так, ніби весь світ затих, чекаючи їх. — Ти стала всім для мене, і я не уявляю своє життя без тебе. Мені важко було це сказати, бо я боявся, що ти не відчуєш того ж. Але зараз я розумію, що не можу жити, якщо не скажу це вголос. Я люблю тебе, Елісон.

Елісон замовкла, і на мить їй здалося, що серце її не просто замерло, а ледь не вибухнуло від усіх емоцій. Вона дивилась на нього, намагаючись зрозуміти, чи це справжнє, чи вона лише мріє. Його слова розбивали всі її сумніви, і вона почала відчувати, як її власне серце відповідає йому. Це було так… правда.

— Я не знаю, що сказати, — шепотіла вона, голос якої трохи тремтів. Вона відчула, як емоції нахлинули на неї, мов океан. — Ти… ти справжній. Я… я також хочу бути з тобою. Але це так важко.

Зоріан наблизився, і його пальці обережно торкнулися її щоки, трошки відсуваючи її волосся назад. Їхні погляди зустрілися, і це була мить, коли все зупинилося. Він нахилився, і поцілував її так ніжно, що Елісон відчула, як її душа покрилася гарячею хвилею. Це був той самий поцілунок, про який вона мріяла, і тепер він був реальним. Все навколо них зникло, залишивши лише їх двох — і цей момент.

Він відстранився лише на мить, дивлячись їй в очі.

— Я буду завжди поруч, — сказав він, голос його був наповнений впевненістю.

— Я зроблю все, щоб ти була щаслива.

  Наступні тижні пролетіли, як в казці. Вони проводили разом вечори, гуляючи містом під зірками. Зоріан завжди був поруч, тримаючи її за руку, розповідаючи про свої мрії та спільні плани на майбутнє. Вони сиділи в кав’ярнях, сміялись, обговорюючи всілякі дрібниці, і кожен момент здавався неймовірно важливим.

Елісон відчувала, що її серце наповнюється теплом і любов’ю. Вона не мала сумнівів у його почуттях — і в її почуттях до нього теж. Вона була щаслива. Вони були двома половинками одного цілого.

Це були найкращі дні її життя. Вона забула про всі свої сумніви і страхи, коли була поруч із ним. Вони разом відкривали для себе світ — і цей світ здавався таким безмежно красивим. Вони танцювали на пустих вулицях міста, і навіть у середині зимової ночі, коли все навколо було темним, їм було тепло. Вони не боялись нічого, бо знали, що є один у одного.

Це були найкращі дні її життя. Вони разом сміялися, гуляли містом, розповідали один одному все, що було на душі. Все здавалося таким ідеальним, і вона не могла вірити, що насправді це відбувається. Тепло, яке вона відчувала в його присутності, було безмежним і неповторним.

Одного вечора, коли вони сиділи на лавці в парку, Елісон пригадала, що зовсім скоро буде день народження Зоріана. Вона вже кілька тижнів обирала для нього особливий подарунок, уявляючи, який він буде щасливий. Їй хотілося зробити все якнайкраще.

---

— Зоріане… — почала вона, обережно тримаючи його руку. — Я приготувала для тебе подарунок. Сподіваюся, тобі сподобається.

Зоріан глянув на неї з усмішкою, його очі засвітилися м’яким світлом.

— Тобі не треба було цього робити, — сказав він, потягнувши її ближче. — Найкращий подарунок — це ти. Ти і твоя усмішка. Ти — моє все, і я не хочу нічого більше, ніж те, що вже маю.

Елісон відчула, як її серце завмерло від цих слів. Вона дивилась на нього, а її пальці обережно доторкнулися до його щоки.

— Ти серйозно? — запитала вона, злегка засміявшись, але в очах було багато ніжності. — Ти не хочеш нічого на свій день народження?

— Тільки тебе. Ти вже подарувала мені все, що я міг бажати. Але якщо тобі хочеться, ми можемо піти разом кудись. Це буде найкращий подарунок для мене, — відповів Зоріан, підвівши її погляд до своїх очей.

Елісон посміхнулася, і її серце розцвіло від цих слів. Вона думала, що нічого не може бути краще за цей момент.

— Ти такий дивовижний… — тихо промовила вона, і в її голосі звучала безмежна вдячність.

Зоріан нахилився, його губи легко торкнулися її чола, і це був той самий поцілунок, який завжди чекаєш. Він був ніжним, як перший сніг, і в ньому не було поспіху. Елісон відчула, як її мрія стоїть перед нею, і це було настільки реальним, що вона могла б зупинити час.

Її серце билося швидше, коли їхні губи зустрілися знову, і цього разу він торкнувся її уст своїми такими знайомими і теплими губами, і весь світ, здавалось, завмер навколо них. Все було так правильно, так близько, так щиро.

Вона відчула, як кожна клітинка її тіла розцвітала від цієї ніжності. Це був момент, коли все навколо них зникало, коли існувала лише вона і він. І цей поцілунок був все, що їй було потрібно.

Але, як це часто буває, все прекрасне має своє завершення. Вони відступили один від одного, але ще довго трималися за руки. Елісон подивилася йому в очі, і на її обличчі грала м'яка усмішка.