Покоївка з привілеями - Софі Бріджертон

Джаспер зупинився за кілька кроків від мене й тепер з байдужим виглядом роздивлявся картини на стінах, прикидаючись, що втратив до мене будь-який інтерес.

Відстань між нами була недостатньою, щоб він знов несподівано отримав по пиці, та все одно небезпечною.

— І взагалі… Не я почала ту гру, не мені її закінчувати. Я лише ввічливо прийняла Петрину пропозицію, от і все.

— Так, ми передбачали це, — мовив Бартолом’ю-п’ятий тихо, немов звертався лише до себе.

Ми? Тобто крижана соціопатка відправила його як песика, щоб він владнав цю досадну ситуацію?

— Оцим і зароблятимете на життя, коли не отримаєте жодного ресторану, — передбаченнями, — солодкаво сказала я й глузливо всміхнулася.

— О, в мене є одне для тебе. Таке кумедне, — реготнув Джаспер. — Те, що відбуватиметься далі, тобі не сподобається, і так навіть цікавіше.

— Що це в біса означає?

— Розумієш, Елізабет, — від його відразливої інтонації мені схотілося у душ, — я мав усіх подружок нареченої. Петрі це здається дотепним. Усіх, крім однієї, — перш ніж я втямила, що він збирається робити й якось запобігла цьому, Джаспер рвонув уперед, просто на мене. Схопив і стиснув у кулаці моє волосся, зібране у високий хвіст, і відтягнув назад. А в наступну мить штовхнув долонею у живіт в бік стіни так, що мені забило дихання. — Та зараз ми це виправимо. І коли я закінчу с тобою, Тоні тебе більше не торкнеться. Не після мене, мала зухвала лярво.