Покоївка з привілеями - Софі Бріджертон

— Доброго ранку! — привітав мене Тоні, тільки-но я увійшла до кухні. Він відставив наперсток, з якого зазвичай цмулить каву, й обдарував мене переможною усмішкою, яку впевнено можна віднести до найнепристойніших його вчинків, враховуючи, котра зараз година.

Якого біса?!

Ще ж навіть сніданок не принесли, а він вже на ногах і випромінює безмежне щастя. Ще й накрив на стіл…

Ні, звісно ми учора рано полягали спати — і окремо, — коли повернулися з будинку родини Соретті, дочекавшись, поки, підібгавши хвіст, звідти поїде Петра, моя нова найліпша подруга. Та сумнівно, що бос виспався, і тому з таким завзяттям готовий до усіх викликів, що йому принесе новий день. Він щось накоїв. Чи замислив. Або і те, й інше. Хоч його писок і не відбивав нічого, окрім радощів від нашої довгоочікуваної зустрічі, ніби ми не бачились до цього десь з місяць, підступ буквально потріскував у повітрі, пощипуючи мою інтуїцію, яка знов завела стару платівку й почала нагадувати мені, що й зі мною Тоні Соретті буває і бовдуром, і вилупком. Схоже, це один з таких випадків.

— Що трапилося? — сухо спитала я, склавши руки за спиною й зціпивши пальці як це роблять суворі надзирательки. Шовк халата трохи напнувся на грудях, окресливши обриси візерунків мережива бюстгальтера. Так, відпочинок скінчився, Тоні знов мій бос. Принаймні сьогодні, бо учора про іще один вихідний не йшлося.

В нас була інша, більш важлива тема — увесь шлях до пентхауса я пояснювала Соретті, — який ніби тямущий, та, на жаль, вибірково, — що моя словесна гра з крижаним стервом нічого не значить і не змінює між нами, і ми не заручені. Він нібито зрозумів це одразу, ще під час вечері, та про всяк випадок варто було усе прояснити.

Щоб потім не трощити знову вино.

Але ж дідько! Мені ніколи раніше, навіть з похмілля, не було так важко змусити себе зібратися й підготуватися до робочого дня. Роль трофейної дружини сьогодні здавалася привабливішою ніж будь-коли. Нічого, це мине.

— Усе просто чудово, любонько Бессі, — запевнив бос.

— І чим це твоє «чудово» загрожує мені? — я марних надій не плекала.

— Та здебільшого нічим таким… Мабуть, — непевно відмахнувся він. Й про всяк випадок всміхнувся, напевне, сподіваючись, що чарівливість відволіче мене й приспить мою пильність.

Не цього разу, єнотику!

Звузивши очі, я нахмурилась. І вкотре пошкодувала, що не вмію читати думки.

— Не переймайся цим. Краще покажи, що ти обрала для сьогоднішнього дня, — хоч і м’яко, та усе ж таки наказав Соретті.

Я звично й слухняно потягла за пояс халата, і ледь не вперше з моменту, коли я отак роздягалась перед босом, з котрого усе почалось, це здавалось мені неправильним. І безглуздим. І я, напевне, виглядала по-дурному, ось так скидаючи одяг перед Тоні. Ми ж спимо разом, навряд мій вигляд в білизні відтепер якось тішитиме його, чи зможе приголомшити. Він знає кожен сантиметр мого тіла, він таврував його губами та пальцями.

Але я не мала, куди відступати, бо сама наполягала на тому, щоб вранці і вдень наші стосунки лишалися суто робочими.

Карі очі повільно пройшлися моїм тілом і, можливо, мені здалося, та минулого азарту я в них не помітила.

Замість якихось зауважень, компліментів або нечестивих натяків Тоні лише цокнув язиком.

Блискуче! Це справжній провал! Що б там мені не вбивала у голову Сильвія, я миттєво відчула сором і бажання вдягнутися, хоча ще десять хвилин тому це темне квітчасте павутиння мені подобалось.

Відвернувши голову, щоб Соретті не помітив ані розчарування, ані пригнічення від того, якою, виявляється, важливою була для мене його реакція, його розпусний захват, я лише зітхнула. Нам ще снідати разом, краще опанувати свої емоції.

— Оце я вгадав з кольором, — почулося його зауваження, і мій збентежений погляд за мить вже знов був прикутий до Тоні.

Бос відступив на крок, даючи мені змогу побачити паперовий пакет, що увесь цей час ховався в нього за спиною.

— Це тобі, Бессі. Приміряй!

Я з підозрою витріщилася на той пакет, та рентгенівським зором мене мамин приятель згори також не наділив, не лише телепатією.

На пакунок з ювелірного цей сріблястий прибулець нібито не скидався, скоріше на щось з магазину білизни, та навряд Соретті зрадив улюбленій «Ла Перлі». Якщо тільки на це не було поважної причини.

Втямивши, що подробиць більше очікувати не варто — навіщо? Я ж зараз і так побачу все на власні очі, — я підійшла до столу і зазирнула у пакет, обережно, так, ніби звідти могло вискочити якесь монстреня і вкусити мене за палець, тому я не пхала туди долоню.

Ну хіба ж це не довбане дежавю? Тільки замість мене отак посеред кухні і з пакетом з зірковими трусами стояв Тоні. Та на шоу нехай не сподівається!

Зрештою я просто перевернула подарунок догори дриґом і на порожню тарілку з нього випав клаптик чорного мережива. Випав і дзенькнув. Стоп! Це ж труси. Вони тендітні й невагомі, і не повинні видавати жодних звуків. Та мені не почулося.

Коли я розвернула ніжну тканину, побачила нитку чорних перлів просто посеред… ну, білизни, і через це там бракувало доволі великого шматка, який зазвичай може й не вельми надійно, та усе ж таки прикриває одну місцинку між ніг, котру деякі жінки узагалі показують тільки своїм законним чоловікам, і аж ніяк — босу.

— Це ще що бляха таке? — прогарчала я.

Тоні підступив ззаду непомітно й майже нечутно. Я і не відчула, що він за спиною, поки гарячі вуста не ткнулися в моє вухо, викликавши в мене гусячу шкіру.

— Подарунок, бо звичайними коштовностями ти, як виявилося, нехтуєш, — тільки-но я зібралася розтулити рота, щоб зауважити, що діамантовий браслет не варто порівнювати зі спіднім, як бос продовжив: — Чи помста, бо отримати мімозою в пику не так вже й приємно.

— Ти сам нарвався, — огризнулася я, проклинаючи тіло, що вже почало відгукуватись на його близькість. Що горіло скрізь, де ми притискались одне до одного.