Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

«Гарненька. І кмітлива».

Остап розглядав дівчину в білому халаті спочатку від нудьги, потім з цікавістю.

Коли вона тільки з'явилася в залі, така худенька й скуйовджена, він подумав, що це — студентка. Потім головний лікар попросив її розповісти про чергування, і Остап зрозумів, що помилився.

Йому хотілося розреготатися, коли вона вшанувала його своєю увагою, вивчаючи так уважно, ніби він — музейний експонат. Хоча у свої тридцять два чоловік вважав марнославство глупством, негідним уваги ділової людини, Остапу раптом захотілося сподобатися молоденькій лікарці. Коли ж він упіймав погляд сірих очей, його аналітичний розум пригальмував, а зазвичай захищене від жіночих чар серце сіпнулося. Відкритий, бентежливий і геть позбавлений кокетства погляд здивував Остапа.

Він ніби отямився, коли в залі з'явився Раєвський, і дівчина відвернулася. Тепер Остап міг спокійно, майже без емоцій поглянути на неї. Попелясте волосся, акуратний носик, тонкі ниточки брів, гарні губи, струнка постать, довгі ноги в панчохах, а не в штанах, як заведено в їхній клініці — приваблива особа, до того ж на вигляд спокійна та розважлива. Лише вперте підборіддя видавало не надто поступливий характер.

Занадто молода для нього. Скільки їй? Точно не менше за двадцять три. Все одно, різниця завелика.

Проте гіпнотичні сірі очі з довгими пухнастими віями вже запали йому в душу.

Яна. Яна Євгенівна. Здається, так звернувся до неї Раєвський. Це ім'я їй пасувало. Цікаво, вона вивчала медицину в місцевому виші чи десь ще? Напевно, коли вона вступила на перший курс, він вже виїхав з країни, і їхні шляхи не перетиналися. До сьогодні.

Розмірковуючи, Остап ледь не пропустив закінчення доповіді, та й обговорення — теж. Коли Яна рішучою ходою йшла до свого місця, він провів її поглядом. Дівчина зачепила його.

* * *

 — І кого ти там побачила?

Витягнувши шию, Сергій намагався роздивитися тих, хто сидів в першому ряді.

— Де?

Яна все ще не оговталася після обміну поглядами з незнайомцем, але не хотіла обговорювати це з Сергієм.

— Серед гостей, звісно ж. У тебе був такий вигляд, ніби перед тобою — привид. — Сергій помовчав і, не дочекавшись відповіді, вже тихіше додав: — Або чоловік твоєї мрії.

— Дуже дотепно, — з легким сарказмом у голосі прокоментувала заяву приятеля Яна, але в глибині душі здивувалася його здогадливості.

А якщо це помітили всі? І Вікторія теж?

Ці думки розлютили її та викликали подив. Невже вона ревнує? Але ж навіть імені його не знає!

Яні стало ніяково. Їй давно треба навчитися приховувати свої думки від оточення. Ні, вона більше не дозволить Вікторії грати її почуттями. І до незнайомця їй немає ніякого діла.

Всупереч прийнятому рішенню, Яна з нетерпінням чекала виступу Раєвського. Він взяв слово у самому кінці.

— Упевнений, що всіх присутніх зацікавили наші гості.

— Не минуло й пів року, — зітхнув з полегшенням Сергій. — Я вже думав, що засну в очікуванні.

Яна ж не хотіла спати. В її крові все ще вирував адреналін. Вона навіть нахилилася вперед, щоб краще чути головного лікаря.

— Я спеціально залишив цей сюрприз на десерт, щоб, так би мовити, підігріти інтерес, — присутні розсміялися, а «маестро» махнув рукою, немов диригував, і продовжив. — Ці милі люди прибули до нас із далекого Торонто, щоб допомогти багатостраждальним кардіологічним хворим позбутися від багатьох недуг. Колеги-ескулапи готові поділитися досвідом з лікарями нашого закладу.

Всі посміхалися, слухаючи Раєвського. Вони звикли до його пристрасті до пишних фраз і драматичних ефектів. Разом з тим завжди з глибокою повагою ставилися до Семена Аркадійовича за його відданість роботі та справедливі рішення.

— Хочу представити вам голову делегації та директора клініки Джона Родзинського, а також молодих, талановитих лікарів.

Чоловік в окулярах підвівся, обернувся і, засліпивши присутніх білосніжною порцеляновою посмішкою, почав розповідати про плани делегації. Яна старанно вслухалася в розповідь Родзинського, але її погляд раз по раз зсовувався до каштанової потилиці.

«Торонто. Це — занадто далеко».

Коли Семен Аркадійович закінчив нараду та побажав усім вдалого дня, на Яну навалилася неймовірна втома. Дівчина разом з усіма рушила до виходу, але повернути до ординаторської їй не вдалося. Співробітниці її відділення жваво обговорювали нараду, стоячи біля дверей. Сергій закотив очі та, махнувши на прощання рукою, миттю втік, а Яна зупинилася поруч із завідувачкою Клавдією Сергіївною.

— Який імпозантний чоловік! Сивина тільки додає йому шарму.

«Це вони про Родзинського», — зрозуміла Яна. Вона мовчки не погодилася з таким захопленим коментарем, але, здається, опинилася в меншості.

— Одна посмішка чого варта. Чарівна.

— І одягнений зі смаком.

— Цікаво, він одружений?