Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

До власний подив Яна освоїлася досить швидко, і все завдяки Сергієві. Хлопець базікав і безсовісно балував її компліментами. Вона не зуміла залишитися байдужою до подібної брехні, не втрималася та негайно висловилася з цього приводу. Вороний напустив на себе жартівливо-ображений вигляд, а всі присутні, регочучи, запевнили Яну, що вона насправді виглядає відмінно. Остаточно зніяковівши, Синичка залилася рум'янцем. Її зусилля виглядати жіночною не пропали надарма.

Розуміючи, що поводиться по-дитячому, Яна замовкла, щоб про неї швидше забули, та поглянула в бік столика, де розмістилися закордонні гості. Їй дуже хотілося, щоб зеленоокий доктор теж помітив, що вона може бути не тільки розпатланою та заспаною. Однак той про щось довірливо розмовляв з дочкою Родзинського.

«Ну і нехай».

Дівчина відвернулася та помітила біля барної стійки Віталіка. Той виглядав сердитим і самотнім. Яна одразу нагадала собі, що цей хлопець її більше не цікавить.

Раєвський виголосив чергову квітчасту промову. Всі випили за здоров'я гостей. Присутні активно запрацювали виделками. Потім з'явилися музики, і почалися танці.

Яна не пам'ятала, коли востаннє так веселилася. Спочатку її запросив Сергій, потім ще кілька молодих — і не дуже — колег. І кожному Вороний наказував поводитися з Яною пристойно. Коли він, захопившись, сказав це літньому анестезіологу, той у відповідь поплескав Сергія по плечі й повідомив, що танцював з дівчатами вже тоді, коли Вороний ще сидів на горщику. Яна пішла танцювати під гучний регіт колег.

Анестезіолог розповідав якусь смішну історію з власної практики, коли Яна помітила, що поруч з нею в танці пливе Вікторія обійнявшись з Родзинським і щось нашіптує на вухо зацікавленому чоловікові. Тонка оправа його окулярів виблискувала золотом від люстр, що розташувалися по периметру зали, а посмішка здавалася задоволеною та надто солодкою. Можливо, Яна помилялася, але, схоже, що ще один чоловік став жертвою чар пані Спінель.

Синичка пошукала поглядом Дубовського. Той продовжував стирчати біля бару та не спускав з Вікторії напруженого погляду.

Невже посварилися?

Яна нагадала собі, що їй немає діла до цієї парочки.

* * *

У самий розпал веселощів біля столика, за яким вона сиділа, з'явився Віталік. Він був напідпитку і не надто впевнено тримався на ногах. Дубовський проігнорував похмурі обличчя колег і звернувся до Яни.

— Потанцюймо?

Настрій у Яни одразу зіпсувався — і не тільки тому, що Віталік вирішив запросити її танцювати лише після неабиякої порції спиртного. Яну образив той факт, що, найімовірніше, він намагався з її допомогою викликати ревнощі у білявої красуні, що притулилася до імпозантного іноземця.

Синичка збиралася сказати Дубовському рішуче «ні», але зробила дурість — підійняла на нього погляд і передумала. Мабуть, почуття до цього хлопця ще домінували над її розумом. Танцювати з ним, Яна, звичайно, не збиралася, але побалакати...

— Думаю, Віталь, тобі треба спатоньки.

Сергій, помітивши її коливання, вирішив взяти ініціативу у свої руки. Зазвичай Яна не любила, коли хто-небудь приймав за неї рішення, проте цього разу зраділа можливості позбутися відповідальності.

Нещодавно вона мріяла про те, що буде танцювати, розмовляти, сміятися разом з Віталіком. Ділитися проблемами, радитися, кохати, мріяти про майбутнє — все з ним. Проте зараз, коли він стояв перед нею в такому жалюгідному стані, ці мрії виглядали зовсім недолугими. Яна засмутилася, відчувши, що недавній кумир викликає у неї бажання удати, що вона з ним не знайома. Ці суперечливі почуття заважали дівчині мислити об'єктивно, тому втручання Вороного виявилося дуже своєчасним.

Дубовський навіть не повернув голови у бік Сергія, промовивши:

— Я не тебе запрошую.

Віталік взяв її за руку та поцілував холодні пальці.

— Ян, ходімо.

Яка несправедливість!

Ще два тижні тому вона, не замислюючись, жодної хвилини не сумніваючись, пішла б за цим чоловіком на край світу. А сьогодні…

Яна кинула на Сергія благальний погляд. Їй не хотілося влаштовувати сцену при такій кількості люду. А ще ці гості з Торонто!

— Дубовський, ходімо на вулицю. Провітримося.

Вороний обійняв колегу за плечі. Знаючи відверту неприязнь Сергія до Віталіка, Яна розуміла, що приятель робить їй величезну послугу, розмовляючи з нетверезим хлопцем тихо та стримано, але Дубовський нетерплячим рухом звільнився від «дружніх» обіймів.

— Я не з тобою розмовляю, Вороний. Відвали.

Яна зрозуміла, що більше не може відмовчуватися.

— Віталь, думаю, тобі все ж краще подихати свіжим повітрям. Сергій тебе проведе.

— От значить як. Гребуєш!

Дівчина розуміла, що жаліти чоловіка в такому стані — свідомо програшна справа, але вона нічого не могла з собою вдіяти й вже почала вставати зі стільця, коли втрутилася Тетяна Миколаївна.