Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

...Темна вода підступала з усіх боків, майже торкаючись холодними щупальцями пальців ніг. Каламутна, бездонна, але підступно спокійна гладінь насувалася повільно й невблаганно, впевнена, що її жертва нікуди не подінеться. Паралізована страхом, вона не могла зрушити з місця. І покликати на допомогу — теж. Здавалося, що від жаху її серце от-от вигулькне з грудей. А ще цей противний сміх... Він відволікав і не давав можливості зосередитися, продумати шлях до порятунку...

— Яно Євгенівно! Яночко, прокиньтеся!

Спочатку їй здалося, що вона все ще додивляється сон. Однак голос, що лунав над вухом, зовсім не був схожий на сміх з її кошмару. Він здавався настільки ж реальним, як і рука на плечі Яни. Хтось наполегливо намагався її розбудити. Дівчина змусила себе розліпити повіки.

Яна підійняла голову зі старенького письмового столу в кімнаті для медсестер і пригадала, що сіла за нього лише на хвилинку під ранок важкого чергування. Поки знову не накотив старий сон. Мара якась.

Трусонувши головою, щоб відігнати неприємні спогади, Яна вимкнула настільну лампу. Позіхнула, невдоволено поглянула на недописаний щоденник в медичній картці — на ній вона й заснула, і перевела погляд на літню медсестру Пилипівну, яка співчутливо споглядала на заспану лікарку.

— Втомилася, — констатувала факт жінка й додала: — Вибач, що розбудила тебе, дівчинко. За п’ятнадцять хвилин почнеться медрада.

— Добре, що розбудили. Спасибі, — Синичка пригладила волосся і розгублено перепитала: — Медрада? А чому не звичайна п’ятихвилинка?

Що за невезіння! Їй належить доповідати про нічне чергування, а начальство вирішило провести розширену нараду.

— Якась делегація приїхала. Головлікар «метелика» зав’язав.

  На стіні загорілася сигнальна лампочка з палати інтенсивної терапії, і Пилипівна спритно, попри чималу вагу і вік, побігла на виклик.

Підійшовши до умивальника, Яна бризнула в обличчя водою. Потім спробувала навести лад зі своїм коротким волоссям, але пальці не дуже добре справлялися з обов'язками гребінця. З дзеркала на неї дивилася втомлена дівчина з темними колами під очима, впалими щоками й вертикальною зморшкою посеред чола. Все це доповнював відбиток від прим'ятого паперу на щоці. Загалом, виглядала вона жахливо.

Поглянувши на годинник, Яна зрозуміла, що бігти в ординаторську за косметичкою запізно. Вона зітхнула та попрямувала до конференцзали, прихопивши з собою медичні карти, які нещодавно слугували їй за подушку.

Дорогою Яна обмірковувала доповідь про чергування. У Марії Іванівни знову почалася кровотеча. Синичка разом з хірургом просиділи біля її ліжка майже всю ніч. Ще одного пацієнта замучила ниркова колька, і поки медсестри заряджали крапельниці з необхідними ліками, Яна терміново викликала уролога. Хоча і перше, й друге вдалося владнати, дівчина продовжувала спостерігати за хворими, блукаючи з палати в палату, поки черговий хірург силою не відвів її до ординаторської з наказом відпочити. Дівчина марно намагалася розслабитися і тому пішла заповнювати медичні картки. Вони-то Яну й приспали.

Її роздуми перервав галантний дідусь, що спирався на дерев'яну палицю.

— Яно Євгенівно, ті заспокійливі краплі, які ви мені призначили, просто якесь диво. Сьогодні я спав, наче немовля, — дівчина ледь стримала нетерпіння. Та вона не могла образити милу людину своєю неувагою. — Дуже прошу вас виписати мені ще один рецепт цього чудодійного засобу, щоб я міг хоч іноді відпочивати від турбот невдячного світу.

Яна таки запізнилася на медраду, поки обіцяла дідусеві занести необхідний рецепт.

  Семен Аркадійович Раєвський — головний лікар і приємний літній чоловік з пишною сивою чуприною, щось розповідав досить великій аудиторії. Поза очі його називали «маестро» за пристрасть вбирати в урочистих випадках краватку-метелика. Сьогодні — яскраво-зелену.

Яна пробіглася поглядом по заповнених рядах і вже подумала, що доведеться простояти всю нараду коло дверей, коли помітила, як Сергій енергійно махає їй рукою. Вона почала прочуватися до вільного крісла. Всівшись поруч з приятелем, дівчина пошепки запитала:

— Сталося щось таке, про що я не знаю? Люду набилося, не пройти.

— Якісь гості приїхали. Поважні, якщо судити за зовнішнім виглядом «маестро». Ти на чому сьогодні спала?

— Дуже помітно?

Яна доклала прохолодну долоню до щоки.

Сергій не встиг відповісти. Його випередив Семен Аркадійович.

— Яно Євгенівно, просимо-просимо. З нетерпінням чекаємо на вашу розповідь про минуле чергування. Ходять чутки, що воно було метушливим.

Не встигла Яна почати доповідь, як до головлікаря підбігла його секретарка Роза та про щось тихенько повідомила. Раєвський вибачився, попросив дочекатися його приходу і, виймаючи на ходу мобільний телефон, вийшов. Напевно, телефонувала його дружина. Тільки вона могла змусити Семена Аркадійовича покинути нараду.

Яна оглянула аудиторію, що зібралася в залі. Більшість медперсоналу тихо розмовляла зі своїми сусідами. Дехто радісно кивав їй, вітаючи. У другому ряді з лівого боку від проходу поряд розмістилися Віка та Віталік. Дубовський поклав руку на спинку сусіднього крісла й щось шепотів дівчині на вухо. Віка поблажливо посміхалася, ніби дарувала велику милість, але при цьому встигала вивчати сусідів.