Природа всіх речей - Елізабет Гілберт

— Перестань говорити загадками, — різко урвала її Алма. — Я вже сказала, що на сьогодні з мене досить.

— Я не говорю загадками, дитинко. Просто намагаюсь тобі щось сказати. Ти ніколи не дивувалася з їхнього шлюбу?

— Звісно, що дивувалася. Кому могло спасти на думку вийти за Артура Діксона?

— А й справді — кому? Гадаєш, Пруденс кохала свого вчителя? Ти роками бачила їх разом, коли він тут жив і вчив вас обох. Ти хоч раз помічала якісь ознаки того, що вона його кохала?

Алма замислилась.

— Ні, — визнала вона.

— Бо вона його не кохала. Вона все життя була закохана в іншого. Алмо, твоя сестра кохала Джорджа Гокса.

— Джорджа Гокса? — Алма змогла тільки повторити його ім’я.

Вона тут же уявила видавця ботанічних книжок — не такого, яким він став (втомленим шістдесятилітнім чоловіком, згорбленим і одруженим із божевільною), а такого, яким він був тридцять років тому, коли вона сама його кохала (велетнем із розкуйовдженою каштановою чуприною і скромною, лагідною усмішкою, поруч із яким було так спокійно на душі).

— Джорджа Гокса? — ще раз по-дурному перепитала вона.

— Твоя сестра Пруденс кохала Джорджа Гокса, — повторила Ганнеке. — І скажу тобі більше: Джордж Гокс теж її кохав. Б’юсь об заклад, вона досі його кохає, а він — її, до сьогоднішного дня.

Алма не могла повірити в те, що чує. Це було так само, якби їй сказали, що її тато з мамою були їй нерідними батьками, або що її звуть не Алма Віттекер і насправді вона живе не в Пенсильванії — так, ніби якась непохитна, явна істина розлетілася на друзки.

— Але за що Пруденс кохала Джорджа Гокса? — запитала Алма, надто приголомшена, щоб спитати щось розумніше.

— Бо він добре до неї ставився. Думаєш, Алмо, велике щастя бути такою гарною, як твоя сестра? Пам’ятаєш, як вона виглядала в свої шістнадцять? Пам’ятаєш, як чоловіки на неї витріщалися? Старі, молоді, одружені, робітники — всі до одного. Через поріг цього дому не переступала нога чоловіка, який би не дивився на твою сестру так, ніби хотів купити її для забави на одну ніч. І так було з самого малку. Те ж саме і з її матір’ю, але та була слабша й таки продалася. А Пруденс була дівчина скромна, порядна. Чому твоя сестра завжди мовчала за столом, га? Думаєш, вона була така дурна, що ні про що не мала власної думки? Чому на її лиці ніколи не було ніяких емоцій? Гадаєш, вона ніколи нічого не відчувала? Пруденс хотіла тільки одного, Алмо, — стати невидимою. Ти не знаєш, як це — коли все життя чоловіки їдять тебе очима, як товар, що продають на торгах.

Тут Алма не мала що заперечити. Вона, певна річ, не знала, як це.

Ганнеке тим часом продовжувала:

— Джордж Гокс був єдиним чоловіком, який дивився на твою сестру лагідно — не як на товар, а як на живу душу. Ти прекрасно знаєш містера Гокса, Алмо. Ти ж розумієш, що в товаристві такого, як він, молода жінка почувається в безпеці?

Вона, звичайно, розуміла. Біля Джорджа Гокса Алма завжди почувалася захищеною. Захищеною й поважаною.

— Ти ніколи, Алмо, не задумувалась, чому містер Гокс вчащав до Білого Акру? Невже він так часто приходив, щоб побачитися з твоїм батьком?

Ганнеке, змилостивившись, не сказала: «Думаєш, він так часто приходив, щоб побачитися з тобою?», але це невимовлене запитання висіло в повітрі.

— Він кохав твою сестру, Алмо. Залицявся до неї по-своєму, непомітно. І навіть більше: вона теж кохала його.

— Ти весь час це повторюєш, — втрутилась Алма. — Мені боляче це чути, Ганнеке. Я ж теж колись кохала Джорджа Гокса!

— Думаєш, я не знаю? — вигукнула Ганнеке. — Звичайно, ти його кохала, дитинко, бо він був із тобою ввічливий! А ти, така простодушна, зізналася в своїх почуттях сестрі. Невже така принципова молода жінка, як Пруденс, вийшла б заміж за Джорджа Гокса, знаючи, що він тобі небайдужий? Невже ти гадаєш, що вона б розбила твоє серце?

— То вони хотіли побратися? — не могла повірити Алма.

— Ну звичайно, хотіли! Вони були молоді й закохані! Але вона не могла завдати тобі такого горя, Алмо. Джордж попросив її руки незадовго до того, як померла твоя мати. Вона відмовила йому. Він попросив ще раз. Вона знову відмовила. Він просив ще кілька разів. Щоб не нашкодити тобі, вона не пояснювала йому свого рішення. А коли він не відступав від свого, пішла й кинулась на шию Артуру Діксону, який був під рукою і з яким було найлегше одружитися. Вона добре знала Діксона — той її ніколи б не скривдив. Не підняв би на неї руки й не принизив. Пруденс навіть його трохи поважала. Коли Діксон ще був вашим учителем, він познайомив її з тими ідеями, що рабство треба скасувати, і вони глибоко вплинули — й досі впливають — на неї. Вона поважала містера Діксона, але не кохала, й до нині не кохає, їй просто треба було вийти заміж за когось — байдуже за кого — щоб Джордж перестав надіятися і, як вона сподівалася, одружився з тобою. Пруденс знала, що Джордж любив тебе як свою приятельку, й мала надію, що він покохає тебе як жінку й зробить тебе щасливою. Ось що твоя сестра Пруденс зробила заради тебе, дитинко. А ти стоїш переді мною і заявляєш, що нічого їй не винна.

Алма довго не могла видушити з себе ні слова.

А тоді знову ляпнула дурницю:

— Але ж Джордж Гокс одружився з Реттою.

— Значить, з того нічого не вийшло, розумієш, Алмо? — твердо запитала Ганнеке. — Розумієш? Твоя сестра даремно відмовилася від свого кохання. Бо ж він не побрався з тобою. Він пішов і зробив те саме, що й Пруденс, — кинувся на шию першій-ліпшій, аби тільки з кимось одружитись.

«Мене він навіть не розглядав», — подумала Алма.

На превеликий сором, ця думка найперше прийшла їй до голови, і тільки потім вона почала усвідомлювати, на яку величезну жертву пішла заради неї сестра. Мене він навіть не розглядав. Але ж Джордж завжди вважав Алму не більш як своєю колегою в ботаніці й здібним юним мікроскопістом. Тепер усе стало на свої місця. Як він узагалі міг звернути увагу на Алму? Як міг розгледіти в ній жінку, якщо поруч була прекрасна Пруденс? Джордж ні сном ні духом не знав, що Алма кохала його, тоді як Пруденс —