Емілі з Місячного Серпа - Люсі Мод Монтгомері

— Не знаю, де вони це угледіли, — відповіла тітка Рут. — Вона марнославна й нечемна, і говорить лише неприємні речі, а гадає, ніби висловлюється дуже оригінально. Я все чула не давніше, як хвилину тому. Але чого я найбільше в ній не терплю, то це відсутності будь-якої дитячості. А, до того ж, вона потайлива, непроникна, мов ті глибини морські. Саме так: мов глибини морські. Ти ще в цім переконаєшся. І то на власній шкурі, якщо знехтуєш мою осторогу. Та мала на все здатна. Ви з Елізабет не тримаєте її в лабетах, а дарма.

— Я робила все, що могла, — твердо сказала Елізабет. У душі вона вважала, що Лаура й Джиммі перешкоджали їй виховувати Емілі належним чином, однак ущипливі зауваги Рут, попри все, її дратували.

Тієї зими на дівчинку напосівся й дядько Воллес.

Усе приглядався до неї під час свого перебування в Місячному Серпі й дійшов висновку, що вона вже велика дівчинка.

— Скільки тобі років, Емілі? — питав її щоразу, як траплялася йому на очі.

— У травні буде тринадцять.

— Гм… Що збираєшся з нею робити, Елізабет? Ну, вона незабаром буде доросла. Ти ж не можеш вічно її утримувати…

— Я не розраховую на це, — перервала його Емілі й затамувала дух.

— …отже, саме час вирішити, чим вона займатиметься в майбутньому.

— Жінки з роду Мурреїв ніколи не заробляли собі на життя, — виголосила тітка Елізабет, немовби завершуючи дискусію.

— Емілі тільки наполовину Мурреївна, — нагадав дядько Воллес. — Крім того, часи змінилися. Ти і Лаура не будете жити вічно, а після вашої смерті Місячний Серп дістанеться синові Олівера Ендрю. На мою думку, Емілі має бути підготованою до того, щоб самій заробляти на життя.

Емілі не любила дядька Воллеса, та цієї хвилини була надзвичайно йому вдячна. Якими б мотивами він не керувався, а пропонував таке, що знаходило відгук У и душі.

— Як на мене, — вів далі Воллес, — вона повинна вступити до Королівської Академії, щоб отримати вчительський диплом. Учителювання є гідним заняттям для дівчини з доброї родини. Я особисто ладен допомогти в цій справі матеріально.

Сліпому видно було, що дядько Воллес тієї миті вельми пишається своєю великодушністю.

«В такому разі, — думала Емілі, — я поверну тобі з часом кожен цент, який витратиш на мене. Хай тільки я почну заробляти!»

Але тітка Елізабет була непохитною, мов скеля.

— Не маю довіри до дівчат, які самостійно вирушають у світ, — мовила вона. — Я не згодна віддати Емілі до Академії. Пан Карпентер уже докучав мені розмовами про її вступ до ліцею. Був занадто наполегливий; за мого часу вчителі краще знали своє місце. Але, здається, одразу мене зрозумів. А від тебе, Воллесе, я такої пропозиції не чекала. Свою власну дочку ти до Академії не посилав і працювати їй не велів.

— Моя дочка має батьків, які про неї піклуються, — з пафосом відказав Воллес. — А Емілі, як-не-як, сирота. Гадаю, вона сама воліла би працювати й себе утримувати, а не жити з чиєїсь ласки.

— О, так! — вигукнула Емілі. — Так, ти не помиляєшся, дядьку Воллесе. Ах, тітко Елізабет, дозволь мені вступити до Академії. Прошу, дозволь! Поверну тобі все до останнього цента — всі гроші, що підуть на моє навчання, — тільки-но почну заробляти. Даю тобі слово честі!

— Гроші тут ні до чого, — сухо і зверхньо відповіла тітка Елізабет. — Я взяла на себе обов’язки з твого виховання і слова свого дотримаю. Будеш старшою, то виряджу тебе на пару літ до вищої школи в Шрусбері. Я — не ворог освіти. Але невільницею чужих людей ти не станеш — жодна Мурреївна ніколи не працювала заради хліба насущного.

Емілі збагнула, що дальша дискусія є марною. Відчула таке саме гірке розчарування, що й по відвідинах пана Карпентера. Коли вийшла з покою, тітка Елізабет значущо подивилася на дядька Воллеса.

— Хіба вже забув, що сталося через віддання Джульєтти до Академії? — спитала вона з притиском.

Емілі не дозволили вступити до вищого навчального закладу, тоді як Перрі свого часу здійснив це з такою ж рішучістю й наполегливістю, які виявляв у всьому, за що брався. Наразі його становище у Місячному Серпі зазнало ґрунтовних змін. Тітка Елізабет уже не бурчала недоброзичливо: «наймит». Ба навіть визнавала, що цей наймит (і справді — наймит!) довіку таким не залишиться, і вже не боронила Лаурі лагодити його одежу, а Емілі допомагати йому з уроками. Не вергала громів, коли Джиммі став платити йому сякі-такі гроші, хоч старші за нього хлопці-наймити були задоволені й тим, що мають харч і дах над головою. Правду казати, тітка Елізабет хотіла спричинитися до кар’єри майбутнього прем’єр-міністра. Юнак повинен мати честолюбні поривання, бути амбітним. На відміну від дівчини. Місце дівчини, жінки — вдома.

Емілі допомагала Перрі розв’язувати алгебраїчні завдання, прослуховувала його з латини й французької. При тому діставала користі значно більше, ніж це влаштовувало тітку Елізабет, оскільки в мовах вона орієнтувалася краще, ніж гімназійні товариші Перрі. Для дівчинки, що свого часу винайшла нову мову, мови чужоземні, давно відомі, були напрочуд легкими. Коли Джорджіна Мейтіс поставила Емілі своєю французькою (про яку пан Карпентер сказав, що хіба, може, Бог її розуміє) таке запитання: «Чи маєш під покришкою своєї парти чорнило моєї бабці, щітку для взуття моєї кузини та парасольку чоловіка моєї тітки?» — Емілі відповіла невимушено й граматично цілком бездоганно: «Ні, зате маю в своїм кошику перо твого батька, сир, чорнильницю й рушник покоївки твого дядька».

Аби підсолодити розчарування, якого зазнала, вступаючи до жіночого ліцею, Емілі писала й писала поезії. Особливу насолоду справляло їй віршування зимовими вечорами, при зачинених віконницях, коли, підводячи голову від паперу, вслухаєшся в порипування дерев і посвист хуртовини за вікнами. Втім, писала й новели — про нещасливе кохання, наприклад, — героїчно долаючи труднощі, пов’язані з любовними діалогами, а також про бандитів і піратів, що любила найбільше, оскільки бандити