Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл

Розділ 55

Страхітливі зображення китів

Ще мить — і я намалюю вам, наскільки це можливо без полотна, правдивий портрет кита, яким він насправді постає перед очима китобоя, пришвартований до борту корабля так, що на нього навіть можна ступити ногою. У зв'язку з цим буде доцільним спершу згадати про ті навдивовижу неправдоподібні образи китів, які ще й досі вводять в оману довірливих мешканців суходолу. Пора вже зняти полуду з їхніх очей, довівши хибність таких уявлень.

Можливо, ці оманливі уявлення зародилися з вини давніх індійських, єгипетських і грецьких скульпторів. Саме від тих часів, коли вигадка була в більшій пошані, ніж точність, коли на мармурових панелях храмів, на п'єдесталах статуй і на щитах, на медальйонах, чашах і монетах дельфіна зображували закутим у панцир, мов Саладін[220], і з шоломом на голові, наче святий Георгій[221], — саме відтоді такий політ фантазії допускається не тільки в обивательському уявленні про китів, але й у науковому.

Попри це найдавніший з існуючих портретів, на якому кит хоч трохи схожий на самого себе, міститься в славнозвісній печерній пагоді Елефанти в Індії. Браміни твердять, що всі людські заняття, всі ремесла, усі людські професії були відображені в незліченних статуях, поставлених у цій стародавній пагоді, за цілі століття до того, як вони з'явилися на землі. Тому не дивно, що наше благородне китобійне ремесло теж там було вгадане наперед. Індуського кита, що про нього в нас ітиметься, можна побачити на стіні, на окремому місці, де зображується сцена перевтілення Вішну в образ левіафана, вчене ім'я якому Матсе Аватар. І все ж, незважаючи на те що статуя являє собою наполовину людину, а наполовину кита і від кита там є хіба що хвіст, навіть цей його фрагмент зображений зовсім неправильно. Він більше скидається на звужений хвіст анаконди, ніж на широкі лопаті могутніх плавців кита.

Походіть по старовинній галереї і подивіться на портрет цієї риби, що вийшов з-під пензля великого християнського митця; він пішов не далі, ніж древні індуїсти. Я кажу про картину Гвідо[222], на якій Персей рятує Андромеду від морського страховиська, або кита. Цікаво, із якої натури Гвідо писав це неймовірне створіння? І Хогарт[223], зображуючи ту саму сцену у своєму «Сходженні Персея», досяг не більшого успіху. Велетенська туша його почвари гойдається на морських хвилях, занурившись у воду щонайглибше на один дюйм. На спині в неї намальовано щось подібне до слонячого сідла з балдахіном, а стосовно роззявленої зубатої пащеки, у яку біжать морські буруни, то можна було б припустити, що то Брама Зрадників, яка веде від Темзи до Тауеру. Кити є і на малюнках старого шотландця Сібальда; є кит Йони, якого зображували на гравюрах і естампах у старовинних виданнях Біблії і давніх букварях. Годі про них щось і говорити! А кити палітурників, які повивають корабельний якір, наче виноградна лоза, — витиснені золотом на обкладинках і корінцях багатьох книг, і старих, і нових, — це істоти вельми цікаві, але химерні, запозичені, мабуть, із зображень на античних вазах. Хоча їх повсюдно вважають дельфінами, я все ж наважуся цю палітурну рибу назвати спробою зобразити кита, бо таким був первинний задум, коли цю емблему почали використовувати, її ввів до вжитку один старий італійський друкар[224] десь близько п'ятнадцятого сторіччя, в епоху відродження просвіти; а за тих часів, та й донедавна, дельфіна вважали різновидом левіафана.

На віньєтках та інших орнаментах у деяких старовинних книжках часом можна побачити сміховинні спроби зобразити китів, із чиїх черепів, наче з невичерпної чаші, струменять фонтани, гейзери, цілі джерела Саратоги і Баден-Бадена[225]. Кумедних китів також можна побачити на титульному аркуші першого видання «Розвитку просвіти».[226]

А тепер облишмо ці дилетантські спроби і перейдімо до тих зображень левіафана, що претендують на правдоподібність і науковість і є витвором справжніх знавців. У старовинній збірці Харріса є кілька зображень кита, узятих із одного голландського опису подорожей, виданого в 1671 році від Р. X. і названого «Плавання до Шпіцбергену за китами на кораблі «Йона в Китовому Череві»; шкіпер Петер Петерсен з Фрисландії». На одній із цих гравюр кити зображені у вигляді великих брусових плотів, що плавають між айсбергами, а по спині в них бігають білі ведмеді. Автор іншої гравюри припустився жахливої помилки, зобразивши кита з вертикальною хвостовою лопаттю.

Або візьмемо такий собі грубий фоліант in Quarto, написаний Колнеттом, капітаном першого рангу Британського флоту, і названий: «Плавання за мис Горн до Південних морів з метою розширити район полювання на спермацетових китів». У цій книзі є малюнок, що повинен являти собою «Зображення фізетера, або спермацетового кита, знятий у масштабі з кита, вбитого біля берегів Мексики у серпні 1793 року і піднятого на палубу». Не маю сумніву, що капітан, наказавши зробити цю правдиву замальовку, дбав про правдивість усього твору. От тільки, дозволю собі зауважити, око в цього кита таке, що прикладіть його у відповідності із зазначеним масштабом до дорослого кашалота — і з'ясується, що замість ока йому намалювали якесь напівкругле вікно у п'ять футів завдовжки. О капітане, чому ви не були такі люб'язні намалювати ще Йону, який визирає із цього вікна!

І навіть найкращі компіляції з природничої історії, сумлінно складені для просвіти юнацтва, не позбавлені таких жахливих помилок. Ну хоч би й відомий твір Голдсміта «Жива природа». У скороченому лондонському виданні 1807 року є ілюстрації, на яких начебто зображений «кит» і «нарвал». Я б не хотів здатися нечемним, проте цей незугарний кит надто скидається на свиню з обрубаними ніжками, а щодо нарвала, то, мигцем поглянувши на нього, дивуєшся, як можна в наше освічене дев'ятнадцяте століття показувати грамотним учням такого гіппогрифа і видавати його за справжнього?

Знову-таки: 1825 року видатний натураліст Бернар Жермен, граф де Ласепед, опублікував монографію із систематики китів, з ілюстраціями, що зображують окремих представників різних різновидів левіафана. Усі вони зовсім невірні, а щодо зображення гренландського кита, Mysticetus (або, інакше кажучи, справжнього кита), то навіть Скорсбі, при його великому досвіді спілкування із цим видом, заперечує існування в природі такої істоти.

Проте їх усіх перевершив у невігластві вельми освічений Фредерік Кюв'є[227], брат славетного барона. У 1836 році він опублікував свою «Природничу історію китів», у якій представлене щось, що, на його думку, має