Дотик - Колін Маккалоу

— Мабуть, ти маєш рацію, — відповіла Рубі на це запитання, коли вони зустрілися вдруге.

— Якби вона любила своїх дітей, то напевне б знайшла спосіб, як це продемонструвати, — припустила Нелл. — Я починаю думати, що мамине життя — це суцільна трагедія.

— Якщо тримати всі емоції в собі — це трагедія, то ти абсолютно права, — зі сльозами на очах зазначила Рубі. — Не думай про неї погано, Нелл. Повір мені, якщо твоя матір побачить, що хтось навів на тебе пістоль і збирається тебе вбити, вона, не задумуючись, захистить тебе від кулі своїм тілом.

На той час, коли Анні виповнилося десять, вона перетворилася на прекрасну копію своєї матері; це було мукою для всіх, а особливо — для Джейд, якій на той час виповнилося тридцять три. Висока й граціозна, Анна ходила тепер легко і без видимого напруження і могла говорити простими реченнями. Вона також припинила безконтрольно упісюватися, але за цією перемогою з’явилася ознака ранньої зрілості — у неї з’явилися груди.

На її одинадцятий день народження у Анни почалася менструація, і це стало справжнім кошмаром. Як часто буває з розумово відсталими дітьми, Анну страшенно лякав один вид крові, яку вона вважала за ознаку умирання — або власного, або чужого. Можливо, цей страх був спричинений її дитячим спогадом про те, як колись на кухні у Сема Вонґа в готелі «Кінрос» один з його помічників порізав собі руку аж до кістки. Кров з перерізаних артерій бризнула навсібіч, помічник дико заверещав і впав у паніку, що лише утруднило надання йому першої допомоги і накладення джгуту. Але ніхто спочатку не звернув уваги на дев’ятирічну Анну, яка стояла і дивилася, а коли все скінчилося, вибухнула такими вересками, що вони заглушили крики пораненого помічника кухаря.

Тому, коли з’явилася менструальна кров, Анна заверещала, охоплена жахом, і її довелося силоміць укладати, щоб прикласти рушник. І ні час, ні регулярне повторення місячних не могли зменшити сили цього страху. Єдиним способом впоратися з Анною впродовж п’яти днів кровотечі було заспокоїти її великими дозами хлоралгідрату, а коли він не допомагав, то настоянкою опію.

Якщо все життя Анни було мукою, то це було ніщо в порівнянні з шаленством, до якого спричинилися її перші менструації, бо нікому і ніяк не вдавалося пояснити їй, що ця кровотеча нормальна та природна, що вона скінчиться сама по собі і що все, що потрібно робити, — це змиритися з тим, що вона трапляється кожного місяця.

Але Анна не могла змиритися з менструаціями через той страх, який вони вселяли в неї, і через те, що траплялися вони на надто короткий проміжок часу, щоб до них можна було хоч якось звикнути. Ситуація ускладнювалася тим, що кровотечі починалися не в строго визначений час і тому підготуватися до них заздалегідь було неможливо.

У проміжку між менструаціями вона почувалася цілком щасливою та задоволеною — аж поки не бачила кров. А коли вона бачила кров, то відразу ж починала несамовито кричати і безладно метушитися. А коли ця кров виявлялася її власною, крики та метушня посилювалися до катастрофічних масштабів.

Зрештою, після того як упродовж року у неї трапилося вісім менструацій, Анні все це набридло і вона почала відразу ж пручатися, коли хтось намагався її роздягти, — у її свідомості оголеність стала пов’язуватися з кровотечею. Але це спричинилося до одного позитивного моменту: Анна несподівано для оточуючих навчилася роздягатися і митися. Коли Елізабет і Джейд переконалися, що вона підмивається як слід, вони перестали їй набридати у цьому відношенні.

— Може, її менструації — то лише на користь, — мовила Елізабет, звертаючись до Нелл. — Інакше ми ніколи б не змогли привчити її митися і перевдягатися.

Звісно, дорослішання дочок змусило Елізабет відчути себе страшенно старою; досить дивне відчуття, якщо взяти до уваги її фактичну молодість. Але у свої тридцять років вона вже мала на руках двох розквітаючих дівчат і не мала жодної уяви, що з ними робити. Якби вона більше знала, мала більший досвід, це допомогло б їй подолати труднощі; фактично ж Елізабет довелося діяти навпомацки і вдаватися до порад Рубі за необхідності. Ні, навряд чи Рубі могла б стати їй у пригоді й чимось допомогти з Анною — ніхто не міг дати раду Анні, окрім Джейд, люблячої, терплячої та непохитної у своїй відданості. У березні 1889 року, на чотирнадцятому році шлюбу, Елізабет помітила, що призвичаїлася контролювати свої емоції і завдяки цьому змогла досягти певної душевної рівноваги. Багато в чому, міркувала вона, життя, яке вона вела вдалині від дому, мало чим відрізнялося від життя, яке вона вела б, коли б залишилася в Шотландії: їй би довелося доглядати свого старого батька, а потім, оскільки вона була б старою дівою, їй довелося б няньчити племінників та племінниць; її послуги були б украй важливими, але сама вона навряд чи була б у центрі загальної уваги, сенсом чийогось існування. Та вона й не хотіла бути в центрі уваги та сенсом чийогось існування. У Александра були Рубі та Нелл, у Нелл — Александр, а в Анни була Джейд. Пролетіли роки, але нічого не змінилося в її стосунках з Александром. Оскільки він не чіпав її, вона мала змогу зберігати фасад пристойності заради своєї єдиної здорової дитини — Нелл.

А були ж і приємні моменти! Коли вони разом з Нелл сміялися з кухаря Чанга; коли вони з Александром на чомусь зійшлися у думках; захопливі й цікаві розмови з Рубі; візити Констанци, яка таким чином намагалася скрасити своє вдівство; поїздки в казковий світ заростів; деякі книги, які справили на неї глибоке враження; гра дуетом на фортепіано разом із Нелл; час, проведений на самоті, коли вона хотіла побути сама, — а таке траплялося часто. А коли вона думала про озеро, коли в її пам’яті спливав образ Лі і починав її переслідувати, то плин часу затупив гострі краї цих спогадів, змішавши все в золотистому сонячному серпанку та його відблискові на шкірі хлопця. З часом вона навіть змогла поновити поїздки до озера, насолоджуватися ним, при цьому навіть не згадуючи про Лі.

Що стосується Александра, то його будинок став для нього аж надто жіночним, набридливо-жіночним. І хоча він благородно продовжував брати з собою Нелл на інспекційні обходи, коли вона була не в школі, він змушений був зізнатися самому собі, що все стало не так,