Дотик - Колін Маккалоу
Саме дорослість Анни стала тією останньою соломинкою, яка переважила терези і змусила його мріяти про втечу. Навіть Рубі не могла внести в його життя достатньо нормальності тоді, коли Александр змушений був подовгу залишатися в Кінросі. Але тікати стало важче, ніж колись, бо Чарльз Дьюї помер, а Сунь поволі занурювався у чисто китайські справи. Але на цей час звичайна золота копальня перетворилася на справжню імперію, котра вимагала його особистої уваги в усьому світі: «Апокаліпсис Ентерпрайз» поширила свою діяльність у сфери, далекі від видобування золота. Підприємство інвестувало у видобуток інших мінералів — від срібла, цинку та свинцю до міді, алюмінію, нікелю, марганцю та рідкоземельних металів; воно мало також свою частку у виробництві цукру, пшениці, вирощуванні великої рогатої худоби та овець; воно вклало капітали у фабрики, що виробляли парові двигуни, локомотиви, вагони та сільськогосподарське устаткування. Підприємство мало чайні плантації на Цейлоні, плантації кави в Центральній та Південній Америці, смарагдові копальні в Бразилії, а також акції у півсотні процвітаючих підприємств у Сполучених Штатах, Англії, Шотландії та Німеччині. Оскільки компанія була приватною, ніхто, окрім членів ради директорів, не знав, скільки вона варта. Навіть Англійський банк — і той мусив вибудовувати здогадки.
Збагнувши, що він має несхибне око на антикваріат і витвори мистецтва, Александр узяв собі за звичку поєднувати бізнесові поїздки за кордон з придбанням картин, скульптур, старовинних меблів та рідкісних книжок. Дві ікони, що він їх подарував серу Едвардові Вайлеру, були компенсовані з лишком; до полотна Джотто додалися два полотна Тиціана, одне полотно Рубенса і одне — Ботічеллі. А потім він закохався в абстрактні твори сучасних художників з Парижа і придбав Маріса, Мане, Ван Гога, Дега, Моне та Сьора; він мав також одну картину Веласкеса і дві — Гої, одну картину Ван Дейка, одну — Вермеєра і одну — Брюгеля. Гіди в Помпеях продавали безцінні римські мозаїчні плити підлоги за п’ять золотих соверенів. Скрізь гіди могли продати все що завгодно за кілька шматочків золота. Не бажаючи тримати предмети мистецтва в Кінрос-гаусі, Александр за кілька місяців спорудив прибудову і більшість своїх улюблених робіт або розвішав по стінах, або помістив у засклені вітрини. Ці витвори мистецтва були капіталовкладенням і водночас допомагали йому скрасити самотність.
Іншим заняттям, що допомагало скрасити самотність, були подорожі, але він був прив’язаний справами до Кінроса. В одній частині своєї свідомості він і досі йшов слідами Александра Македонського, бажаючи побачити все цікаве, що є у світі. Але тепер йому доводилося подовгу стирчати в будинку, просякнутому запахами та звуками жінок. Ще більше ситуація ускладнилася тоді, коли до жіночого клубу приєдналася Анна зі своєю какофонією вересків та криків.
— Пакуй валізи! — якось гаркнув він Рубі в червні 1889 року.
— Що? — ошелешено спитала вона.
— Пакуй свої валізи! Ми з тобою їдемо за кордон.
— Александре, я б з радістю, але ж я не можу. Та й у тебе мало вільного часу. А хто ж керуватиме підприємством?
— Дехто. Він буде тут на днях, а може, й раніше, — відповів Александр. — Лі повертається додому. За тиждень його корабель пришвартується в Сіднеї.
— Тоді я взагалі нікуди не поїду, — виклично мовила Рубі.
— Не хвилюйся, ти його побачиш, — відрізав Александр. — Ми зустрінемо його в Сіднеї, ви обніметеся, поцілуєтеся, а потім ми подамося до Америки.
— А ти візьми з собою Елізабет.
— Чорта з два! Я ж хочу отримати задоволення, Рубі, а не зіпсувати поїздку.
Зелені очі зиркнули на нього з чимось схожим на антипатію.
— Знаєш, Александре, щось останнім часом ти став надто перейматися власною персоною, — сказала Рубі. — Я вже не кажу про пихатість і зарозумілість. Я — не ваша служниця, добрий пане, тому не гарчіть на мене і не наказуйте мені збирати валізи лише через те, що вам обридло стирчати в Кінросі. Я нікуди не поїду! Якщо мій син повертається, то я хочу бути вдома.
— Та ти ж побачишся з ним у Сіднеї.
— Скільки — п’ять хвилин, еге ж?
— Можеш п’ять днів, якщо хочеш.
— А якщо п’ять років? Друже мій, здається, ти забув, що я майже не бачила свого сина в його юнацькі роки! Якщо він дійсно повертається додому, то мій дім — це єдине місце, де мені хочеться тепер бути.
Безпомилково вловивши металеві нотки в її голосі, Александр кинув владний тон і спробував напустити на себе вигляд покаяння та смиренності.
— Будь ласка, Рубі, не залишай мене! — благально мовив він. — Ми ж не назавжди від’їжджаємо, просто достатньо надовго, щоб струсити павутину з мого мозку та мого тіла. Прохаю тебе, їдь зі мною! Обіцяю, коли ми повернемося додому, я більше нікуди не проситиму тебе поїхати. І ти залишишся вдома.
Рубі пом’якшала.
— Ну, взагалі-то можна було б…
— От і молодець, гарна дівчинка! Ми пробудемо в Сіднеї стільки, скільки тобі треба буде, щоб побачитися з Лі, а потім попливемо геть — усе що завгодно, Рубі, тільки поїхали звідси разом! Я ніколи не возив тебе за кордон — хочеш побачити Альгамбру і Тадж-Махал, піраміди і Парфенон? Якщо тут буде Лі, то ми вільні їхати куди завгодно. Хтозна, що криється в майбутньому? Це може бути нашим останнім шансом, моя дорогенька! Скажи «так»!
— Якщо я матиму достатньо часу в Сіднеї для Лі, то — так.
Він кинувся цілувати її руки, шию, губи та волосся.
— Можеш
