Мáліна - Інгеборг Бахман

class="td" align="left">1946–1950 Продовження філософських студій у Віденському університеті, додаткові спеціальності — германістика і психологія. У Відні Інґеборґ Бахман входить до кола молодих літераторів, яких згуртовує відомий фейлетоніст Ганс Вайґель. Вони зустрічаються у кав’ярні «Раймунд». Ганс Вайґель підтримує молоду авторку. Робота над неопублікованим романом «Безіменне місто», задум якого з’явився під впливом творчості Кафки. 1948–1949 У віденському часописі «Лінкей. Поезія. Мистецтво. Критика» виходять друком перші вірші. 1949 Практика у психіатричній клініці Штайнгоф, неподалік Відня. 1950 Завершує роботу над дисертацією «Критична рецепція екзистенційної філософії Мартіна Гайдеґґера». Захист дисертації відбувся 25-го березня. Згодом Бахман іронічно зауважить, що мала мету написати дослідження не про Гайдеґґера, а проти нього: «Тоді я думала (…), що скину цього чоловіка із п’єдесталу!» Однак «зробити це мені не вдалося». Після захисту дисертації активно займається філософією мови Людвіґа Віттґенштайна, яка має великий вплив на її літературну творчість. Перша зустріч з Паулем Целаном, знайомство з яким залишить глибокий слід у її душі. Інтелектуальний вимір кохання до Пауля Целана стає визначальним для формування Інґеборґ Бахман як особистості та поетеси. Приватна сфера цих стосунків залишається відкритою для спекуляцій, однак діалог кохання між обома поетами простежується в їхніх літературних текстах впродовж усього життя. 1950–1951 Подорожі до Парижу та Лондона. Повернення до Відня, робота в секретаріаті американської окупаційної влади. З осені — сценарист, згодом редактор австрійського радіо «Рот-Вайс-Рот». 1952 Перша трансляція радіоп’єси «Торгівля снами» (радіостанція «Рот-Вайс-Рот», Відень). У річнику «Голоси сучасності» з’являється цикл віршів «Від’їзд», у часописі «Слово і правда» — низка рецензій на романи Гайнріха Бьолля, Теа Штернгайма, Альфреда Момберта й Хосе Орабуени. Центральна подія року — перебування та виступ із читанням віршів на Десятій конференції «Групи 47», яка відбулася у травні в Нієндорфі на Балтійському морі. Інґеборґ Бахман сприяє запрошенню на цей форум Пауля Целана, поезії якого, серед них і «Фугу смерті», літературна критика повоєнної Німеччини не сприйняла. Вірші поетеси, натомість, мають на конференції великий успіх. У вересні — перша подорож до Італії. 1953 Припинення роботи на радіо «Рот-Вайс-Рот». Поява збірки віршів «Відтермінований час». На Дванадцятій конференції «Групи 47» у травні в Майнці Інґеборґ Бахман отримує премію «Групи 47». З кінця літа живе як «вільна письменниця» в Італії, на острові Іскіа, у Неаполі та в Римі. Дружба та співпраця з композитором Гансом Вернером Генце. Музика стає для Інґеборґ Бахман предметом рефлексій впродовж усієї літературної творчості — як тема і як композиційний принцип; у своїх творах письменниця часто звертається до музичної термінології. 1953–1957 Популярність Інґеборґ Бахман активно зростає. Цьому сприяє публікація в німецькому часописі «Шпіґель» статті та портрета поетеси на титульній сторінці цього видання (серпень 1954). Вони зумовлюють народження «міфу про Бахман»: у багатьох публікаціях фахівці з літератури заперечують «чуттєвість» поетеси, переносячи водночас акцент на її «інтелект, вишколений філософією». Лірику Інґеборґ Бахман зараховують до європейського літературного модерну, вона стає символом відродження німецької поезії. 1954 Стипендія секції культури Федерального товариства німецьких промисловців. 1955 Прем’єра радіоп’єси «Цикади» в музичному супроводі Ганса Вернера Генце (Північно-західне німецьке радіо, Гамбурґ). Запрошення на міжнародний семінар Гарвардської літньої школи мистецтва, науки й освіти (Гарвардський університет, Кембридж/Массачусетс, США). 1956 Виходить друга й остання збірка віршів «Заклик до Великої Ведмедиці», за яку поетеса отримує Літературну премію Вільного Ганзейського міста Бремена. 1957 Інґеборґ Бахман — член-кореспондент Німецької академії мови та поезії у Дармштадті. Відтоді вона напише не більше двадцяти віршів, які опублікує поодиноко. Майже в усіх них звучить тема «мовного скепсису». Відмова від лірики викликає подив та розгубленість критиків, які побачили в поезіях Інґеборґ Бахман спорідненість із німецькою довоєнною лірикою, однак повністю ігнорували її поетичне опрацювання теми нацизму. Вона звертається до прози, до нових можливостей оповіді. Наприкінці року поетеса перебуває в Парижі, де, ймовірно, зустрічається з Паулем Целаном. 1958 Фінансові нестатки та пошуки роботи спричинюють переселення з Риму до Мюнхену. Інґеборґ Бахман працює драматургом на Баварському телебаченні в Мюнхені, виступає з численними читаннями своїх творів, бере участь у семінарі «Критичний погляд на літературну критику» у Вупперталі, де вперше зустрічається з Гансом Майєром. На семінарі присутній і Пауль Целан. Інґеборґ Бахман вступає до «Комітету проти ядерного озброєння», активно бореться проти нової мілітаризації Німеччини. У відповідь на це в пресі з’являється відкритий лист її колишнього покровителя зі студентських років у Відні Ганса Вайґеля, у якому він «потрійно» критикує політичну заанґажованість Інґеборґ Бахман: «як жінка, як поетеса та як чужинка» вона має мовчати. Письменниця, натомість, відстоює свої позиції. Прем’єра радіоп’єси «Добрий Бог Мангеттену», спільна передача Баварського радіо та Північно-західного німецького радіо (Гамбурґ). У липні Інґеборґ Бахман зустрічається в Парижі з Максом Фрішем. Перше побачення переростає в любовну історію. Чотири наступні роки вона живе разом з Максом Фрішем поперемінно в Цюріху та в Римі. Підтримує стосунки з композитором Гансом Вернером Генце та письменником Гансом Маґнусом Енценсбергером. Любовні стосунки з Максом Фрішем та остаточний розрив, який стався наприкінці 1962-го року, лишили болючий слід у душі письменниці та зумовили екзистенційну кризу. Якщо кохання до Пауля Целана переросло в субтильний поетичний діалог, то будь-яких згадок про зв’язок з Максом Фрішем Бахман уникає, за винятком кількох ремінісценцій у контексті «нестерпних спогадів» про 3-тє липня 1958 року — дату їхньої першої зустрічі. Цюріх, який чотири роки був центральним місцем проживання письменниці, у її творчість не ввійшов. Спрощене прочитання роману Макса Фріша «Нехай зовуть мене Ґартенбайном» та надто його повісті «Монтóк» спричинює багато версій щодо стосунків автора з Інґеборґ Бахман. 1959 За радіоп’єсу «Добрий Бог Мангеттену» письменниця отримує Премію сліпих ветеранів війни. З нагоди вручення премії Інґеборґ БаХман виступає з промовою: «Людині слід довірити правду», у якій стисло формулює свій поетологічний концепт. Святкування 70-ліття Мартіна Гайдеґґера. Філософ, знайомий з дисертацією Інґеборґ Бахман, звертається до неї та до Пауля Целана з проханням написати по віршу до ювілейного альбому. Обоє відмовляють йому. 1960 Інґеборґ Бахман — перша доцент новоствореної гостьової доцентури з поетики при університеті Франкфурту-на-Майні. Вона прочитає п’ять лекцій, текст яких напише в будинку Теодора Адорно. Згодом їх транслюватиме Баварське радіо, вони будуть надруковані. У центрі уваги «Франкфуртських лекцій» Інґеборґ Бахман — винайдення «нової мови», сповненої етики, пройнятої «новим духом». Утопічним виміром «нової