Вождь червоношкірих: Оповідання - О. Генрі

— Краще не питайте, — відповідала вона. — Якщо я вимолю собі прощення за те, що вислухала ті слова, я помру спокійно.

Лікар зі своєю ношею пройшов повз зграю вороння, яке завжди чекає на всіляких цікавих видовищ, але навіть вони, ошелешені, розійшлися, бо вигляд у нього був такий, ніби він ховає найріднішу людину.

Вони помітили, що він не поклав тіло без ознак життя на ноші, підготовлені в кареті, а лише наказав шоферові: «Поганяй якнайшвидше, Вілсоне!»

От і все. Ну як, удалася історія? Наступного дня в ранковій газеті я прочитав у рубриці випадків невеличку замітку, й останні слова її, можливо, допоможуть вам (як вони допомогли мені) розставити всі крапки над «і».

У замітці повідомлялося, що напередодні зі Східної… вулиці, будинок 49, до лікарні Бельв'ю[35] була доставлена молода жінка з ознаками виснаженості на ґрунті голоду. Замітка закінчувалася словами: — «Лікар Вільям Джексон, який надав першу допомогу, стверджує, що хвора видужає».

Приворотне зілля Айки Шонштейна

Аптекарський магазин «Синє світло» знаходився в діловій частині міста — між Багер-стрит і Першою авеню — там, де відстань між ними найменша. «Синє світло» вважає, що фармацевтичний магазин — не те місце, де продають усілякий дріб'язок, парфуми й морозиво з содовою. Якщо ви запитаєте там про болетамівний засіб, вам не запропонують цукерку.

«Синє світло» зневажає сучасне мистецтво фармацевтики, яке намагається зберегти власні сили. Тут вони самі розмочують опій[36], самі фільтрують із нього настоянку й парегорик. Донині тут виготовляють пігулки власноруч за високою рецептурною конторкою на спеціально відведеній для того грифельній дощечці: дозують шпателем, скочують у кругляшки за допомогою великого і вказівного пальців, обдають перепаленою магнезією[37] і вручають вам у круглих картонних коробочках. Аптека розташована на розі, де зграйки веселих скуйовджених дітлахів грають, бігають навздогінці й стають кандидатами на пігулки від кашлю та пом'якшувальні сиропи, які на них чекають у «Синьому світлі».

Айки Шонштейн був у ньому нічним фармацевтом і другом своїх клієнтів. Так уже повелося на Іст-Сайді[38], де серце фармацевтики ще не перетворилося на крижину. Там аптекар, як воно й має бути, — порадник, сповідник і помічник, умілий і доброзичливий наставник, чию ерудицію поважають, чию вищу мудрість глибоко шанують і чиї ліки, часто навіть не торкнувшись до них, викидають на смітник. Тому-то повислий гачком і засідланий окулярами ніс та худюща, зігнута під тягарем знань постать Айки Шонштейна були добре відомі в найближчих околицях «Синього світла», а вчені поради нічного фармацевта високо цінувалися.

Айки мешкав і снідав у місіс Рідл, за два квартали від аптеки. У місіс Рідл була донька, її звали Розі. Скажемо прямо — ви, звичайно ж, і самі здогадалися — Айки боготворив Розі. Її образ настільки увійшов у його помисли як постійний інгредієнт, що вже ніколи не покидав їх; вона була для нього складним екстрактом із усього абсолютно хімічно чистого й затвердженого медициною — у всій фармакопеї[39] не знайшлося б нічого, рівнозначного їй. Але Айки був боязкий: соромливість і нерішучість гальмували і сповільнювали перетворення надій на реальність.

Знаходячись за конторкою, він являв собою істоту вищого ґатунку, яка усвідомлює свої особливі чесноти й ерудицію, проте за межами аптеки це був худий, незугарний, сліпуватий, проклятий усіма шоферами роззява — у мішкуватому костюмі, вимазаному хімікаліями, який пахнув проносним засобом і настоянкою валеріани.

Небажаною домішкою до рожевих мрій Айки Шонштейна був Чанк Мак-Гоуен.

Містер Мак-Гоуен також прагнув піймати на льоту сліпучі посмішки Розі. Але якщо Айки стояв біля задньої межі, то Мак Гоуен ловив їх відразу з ракетки! Та водночас Мак-Гоуен був і другом, і клієнтом Айки й частенько після приємної вечірньої прогулянки вздовж Багері-стрит заходив до «Синього світла», щоб йому помазали йодом подряпину чи ж заліпили пластиром поріз.

Якось увечері Мак-Гоуен зі звичною невимушеністю манер зайшов до аптеки — доладний, гарний з вигляду, спритний, невгамовний, добродушний парубок, — і вмостився на стільці.

— Айки, — звернувся він до фармацевта, коли той приніс ступку, сів навпроти й почав розтирати на порошок смирну, — Розкрий-но вуха ширше. Дай мені такого зілля, яке мені знадобиться.

Айки уважно оглянув зовнішність містера Мак-Гоуена, шукаючи звичайних ознак конфліктів, але нічого не знайшов.

— Знімай піджак, — наказав він. — Отже, таки штриконули тебе ножем поміж ребра. Скільки разів я тобі говорив: італійчики дістануть тебе.

Мак-Гоуен посміхнувся.

— Та ні, це не вони. Не італійці. Але щодо ребер, то діагноз ти точно поставив — правильно, це під піджаком, біля ребер. Слухай, Айки, ми — я і Розі — вирішили сьогодні вночі втекти й одружитися.

Вказівним пальцем лівої руки Айки міцно притримував край ступки. Раптом він добряче стукнув по пальцю товкачиком, але болю не відчув. А на обличчі містера Мак-Гоуена усмішка змінилася виразом похмурої стурбованості.

— Тобто, зрозуміло, якщо вона в останню мить не роздумає, — продовжив він. — Ми ось уже два тижні прокладаємо шлях, щоб дати драпака. Сьогодні вона тобі скаже «згодна», а надвечір стоп — ні, не вийде. Та оце вже начебто нарешті вирішили на сьогоднішню ніч. Розі вже два дні тримається, ніби не відступається. Але, розумієш, до того часу, на котрий ми домовилися, ще повних п'ять годин — боюся, останньої миті, коли все буде на мазі, вона знову скомандує відбій.

— Ти сказав, що тобі потрібні якісь ліки… — нагадав Айки.

На обличчі містера Мак-Гоуена з'явилися збентеженість і тривога — далеко не звичний для нього стан. Він скрутив у трубку довідник патентованих ліків і з непотрібною старанністю насунув його собі на пальця.

— Розумієш, я й за мільйон не погоджуся, щоб цей подвійний гандикап[40] дав сьогодні фальстарт[41], — сказав він. — У Гарлемі я вже найняв квартирку — хризантеми на столі, ну і все інше. Чайник напоготові, залишилося лише закип'ятити. І я вже домовився, церковний балакун чекатиме нас у себе вдома рівно о дев'ятій тридцять. Ну, просто не можна, щоб усе зійшло нанівець. Якщо Розі знову відступиться…

Містер Мак-Гоуен замовк, сповнений сумнівами.

— Я поки що… не бачу зв'язку… — сказав Айки уривчасто. — Про яке ти зілля плетеш і чого хочеш від мене?

— Старий Рідл мене недолюблює, точніше, не любить зовсім, — продовжував стурбований претендент на руку Розі, бажаючи висловити свої думки до кінця. — Уже цілий тиждень він не випускає Розі зі мною з дому. Вони мене давно викинули б геть, та не хочеться їм втрачати грошики, які я плачу за харчування. Я