Вождь червоношкірих: Оповідання - О. Генрі
— Вибач, Чанку, — сказав Айки, — мені треба приготувати ліки за терміновим рецептом, по нього незабаром прийдуть.
— Послухай, — раптом зиркнув на нього Мак-Гоуен, — слухай, Айки, чи немає якогось зілля — ну, розумієш, якогось там порошку, щоб дати його дівчині, аби вона полюбила тебе міцніше, га?
Верхня губа Айки презирливо й пихато скривилася: він зрозумів. Але перш ніж встиг відповісти, Мак-Гоуен продовжував:
— Тім Лейсі розповідав, що якось дістав у якоїсь бабці-ворожки такий порошок, розвів його в содовій і напоїв нею дівчину. Вона тільки ковтнула — і хлопець став для неї першим номером, усі інші вже й не бралися до уваги. І двох тижнів не минуло, як вони побралися.
Сила й простота — таким був Чанк Мак-Гоуен. Більш тонкий, ніж Айки, знавець людей зрозумів би, що грубувата форма надіта на добрий каркас. Як умілий генерал, який готується до завоювання ворожої території, він вишукував способи, щоб запобігти всім можливим невдачам.
— Я подумав ось про що, — продовжував Чанк із надією в голосі, — якби в мене був такий порошок, я б підсипав його Розі сьогодні за вечерею. Може, це її заохотить, і вона не буде, як завжди, відмовлятися й відмахуватись. Я, зрозуміло, не вважаю, що її треба силоміць, на мотузці тягти, але жінкам воно так зручніше, коли їх у кареті забирають, аніж отак самій давати старт. Якщо зілля вистачить на декілька годин, то справа владнається.
— На коли призначено цю дурну втечу? — запитав Айки.
— На дев'яту годину, — відповів містер Мак-Гоуен. — Вечеря о сьомій. О восьмій Розі прикинеться, ніби в неї болить голова, і піде спати. А о дев'ятій старий Парвенцано пропустить мене через свій двір і я пролізу через огорожу Рідла, там, де дошка відійшла. Проскочу до вікна Розі, допоможу їй спуститися пожежною драбиною. Затіяли все це так рано через священика, бо він так вимагав. Та все дуже просто, лише б Розі не відступилась, коли настане момент. Ну що Айки, даси порошку, можеш мені допомогти?
Айки Шонштейн поволі потер собі носа.
— Слухай, Чанку, — сказав він. — Що стосується такого зілля, то фармацевти повинні дотримуватися особливої обережності. З-поміж усіх моїх знайомих тільки тобі я міг би довірити такі ліки. Я зроблю це для тебе — і ти побачиш, що після цього Розі почне думати про тебе.
Айки пішов і став за конторку. Він розтер на порошок дві пігулки морфію[42]. До них він додав трішки молочного цукру, щоб виглядало більше, й акуратно загорнув суміш у білий папірець. Дорослому така доза забезпечувала декілька годин глибокого сну і була повністю нешкідлива. Айки вручив пакунок Мак-Гоуену, зауваживши, що порошок бажано вжити розчиненим у рідині, й отримав за те шквал вдячності від Локінвара[43] з міських закутків.
Підступність Айки стане очевидною під час подальшого викладу подій. Він послав гінця по містера Рідла й розповів тому про плани Мак-Гоуена щодо викрадення Розі. Містер Рідл мав добру статуру, обличчя кольору обпаленої цегли й рішучість у діях.
— Дуже вам вдячний, — сказав він уривчасто. — Нахабний лобуряка! Моя кімната саме над кімнатою Розі. Після вечері піднімаюся до себе, заряджаю дробовика й чекаю. Якщо він заявиться на моє подвір'я, то звідти виїде до себе не у весільній кареті, а в кареті швидкої допомоги.
Розі в обіймах Морфея[44] протягом довгого часу, а попереджений і озброєний батько прагне помсти. Айки вважав, що суперник близький до цілковитої поразки.
Цілу ніч, виконуючи свої обов'язки в аптекарському магазині «Синє світло», Айки чекав, що до нього долетить звістка про трагедію у Рідлів, але жодних новин не надходило.
О восьмій ранку Айки Шонштейн здав зміну і поспішив до місіс Рідл, бажаючи дізнатися про результат нічних подій. Коли ж раптом сам Чанк Мак-Гоуен вискакує з трамвая й хапає Айки за руку — так-так, Чанк Мак-Гоуен власною персоною. А фізіономія у нього розпливається в переможній усмішці і сяє радістю.
— Вийшло, — промовив він з радістю в голосі. — Розі на драбину вилізла вчасно, секунда в секунду. О дев'ятій тридцять з гаком ми вже були у шановного духівника — усе, як домовилися. Вона вже в нашій квартирці — сьогодні, коли варила яйця на сніданок, була в блакитному кімоно. Господи, який же я радий, їй-богу! Ти, Айки, обов'язково якось заскоч до нас, пообідаємо разом. Я знайшов тут роботу неподалік, біля мосту. Туди зараз і йду.
— А… а порошок? — спитав Айки, заїкаючись.
— Те зілля, яке ти мені видав? — усмішка Чанка стала ще ширшою. — Ось воно як усе закрутилося. За вечерею у Рідлів подивився я на Розі й сказав собі: «Чанку, якщо ти хочеш здобути таку першосортну дівчину, як Розі, — дій чесно, без усіляких фокусів». Твій пакунок так і залишився у мене в кишені. Але тут я поглянув ще на декого — на того, кому не гріх було б краще ставитися до свого майбутнього зятя. Упіймав мить та й висипав порошок у каву старого Рідла — бач воно як?
Фараон[45] і хорал[46]
Сопі засовався на своїй лаві в Медісон-сквері. Коли зграї диких гусей тягнуться ночами високо в небі, коли дружини, у яких немає котикових манто[47], стають ласкавішими до своїх чоловіків, коли Сопі починає соватися на своїй лаві, це означає, що зима вже край воріт.
Жовтий листок упав на коліна Сопі. То була візитна картка Діда Мороза; цей стариган добрий до постійних мешканців Медісон-скверу і чесно попереджає їх про свій недалекий прихід. На перехресті вулиць він вручає свої картки Північному вітру, швейцарові готелю «Просто неба»[48], щоб його постояльці приготувалися.
Сопі зрозумів, що для нього настав час заснувати у власній особі комітет для пошуку засобів і шляхів захисту своєї персони від холодів, які насувалися. Тому він і засовався на лаві.
І зимові плани Сопі не відзначалися претензійністю. Він і не мріяв ані про небо півдня, ані про поїздки на яхті Середземним морем із зупинками в Неаполітанській затоці. Трьох місяців арешту на Острові[49] — ось чого бажала його душа. Три місяці з дахом над головою й забезпеченість їжею, в добрій компанії, подалі від зазіхань Борея[50] і фараонів — для Сопі це була воістину межа бажань і прагнень.
Уже декілька років гостинна в'язниця на Острові правила йому за квартиру взимку. Як його щасливіші співгромадяни купували собі
