Життя як життя - Володимир Григорович Дрозд
А небо до нього — мовчало, як німе.
ДІД СЕМИРОЗУМ, ДІД ІВАН ТА ВІДЬМИ
Із раннього дитинства наслуханий я був про свого діда по матері, Семирозума, який у давнющі часи змайстрував літака і злетів на ньому з клуні. Мої перші «літературні» спроби в учнівському зошиті, ще я ходив до третього чи четвертого класу, — про цю знаменитість роду нашого. На вулиці, в селі мене змалечку кликали або Семирозумів Володя (материн рід), або — Гуців Володя (батьків рід). У середині шістдесятих років, ще добуваючи свій третій армійський рік, заповзявся я знову писати про діда Семирозума і в листі до сестри Валентини попросив розпитати батька, ще був живий батько і більш-менш дужий, про Семирозума і — про сільських відьом, які теж мали стати героями моєю майбутньої повістини. І Валентина надіслала два листи з Петрушина. Написавши повість «Семирозум», я поклав сестрині листи у стос своїх армійських послань до дружини і ось тільки тепер знайшов їх. Між тим, це єдині документальні свідчення про мій рід. Бо листи написані — зі слів батька, якого давно уже нема на світі. Бо навіть мій кум і багаторічний дослідник писань моїх академік Микола Жулинський досі певен був, що діда Семирозума я вигадав, витворив. І ще — листи сестри, такі колоритні, живі, що свідчать не лише про рід наш, а й про час наш, про потік — крізь час — поколінь людських. Отже, документи віку без жодної стилістичної чи якоїсь іншої правки.
Привіт із Петрушина. Володя, листа твого ми одержали і даємо відповідь. Батько говорить, що літака він не бачив, але знає цього діда Семирозума. Дід був сам дуже товстий. Вага його була десь, мабуть, більше ста кілограмів. Працював він у кузні ковалем. Жив багато. Чужих людей він не наймав, а працював сам по своєму хозяйству. Господарство у нього було велике. Він мав двох синів. Звали одного Іван, а другого — Матвій. Батько говорить, що йому розповідали люди, ніби цей дід сам зробив літак. Він збив із дощок щось схоже на ящик, потім до цього ящика приробив крила. У нього була своя клуня. Він затяг туди свій літак і спустився із клуні. Після цього його і прозвали дідом Семирозумом. Справжнього імені батько не пам'ятає, говорить, ніби його звали Данило. До самої старості він працював у кузні. Колись орали сохами, і він робив ці сохи. Ще до революції цей дід ділив землю між селян. Жив він років до вісімдесяти. Коли помер, то був такий сивий, як стіна. Сини його жили у Петрушині. Його син Матвій — це батьків тесть. Людей, які бачили цей літак, уже нема.
Тепер про діда Івана, батькового батька. Дід Іван працював плотником, а також і землеробом. У нього були свої коні, своє хозяйство. Він мав шестеро синів: Андрія, Василя, Павла, Дениса, Гришу, Кузьму. Павло загинув у дев'ятнадцятому році. Кузьма загинув у сорок першому році. Він був партизаном. Після революції дід Іван працював у сільраді, допомагав розкуркулювати куркулів. Дід брав участь у побудові школи і церкви у нашому селі. Коли будували церкву, то один чоловік упав із самого верху церкви на землю і залишився живим. У той час пани продали свою землю і дід купував цю землю собі. У 1905 році була революція. У цей час дід поїхав у Седнів, а там саме розбирали магазин куркуля Лизогуба, і дід привіз додому краму, посуду і таке інше. Після цього тих людей судили і позасилали у тюрми, але діда не судили. Жив дід Іван 72 роки. Помер у 1939 році. Володя, оце все, що я змогла випитати у батька. Про роки революції — говорить — нічого не знає. Поки мені це розповів, то добре наплакався…
Привіт із Петрушина. У своєму листі ти ставиш деякі запитання, а тому я, розпитавши про це у батька, відповідаю тобі на запитання. Ти запитуєш, чи був батько набойщиком? Так, дід Іван був набойщиком. Це робилося так. Брали дошки квадратні, аршин ширина і аршин довжина. Ці дошки робили для діда у Халявині. Потім дід сам робив удома краску. У діда були спеціальні подушки, які надівалися на руки, зроблені із ременю і всередині напхані вовною. Ці подушки мочали у краску і добре розмазували її по дошках. Потім на цю дошку дід клав полотно і катком, зробленим із заліза, добре укатував це полотно. На полотні виходили різні візерунки. Коли на штани — то у полоску, а коли на наволочки — то різні візерунки. Також шили із цього полотна і костюми. І за це дід одержував гроші.
Кажуть, що колись були відьми у нашому селі. Вони перетворювались у собак, свиней, котів. Був у селі дід, його звали Матвій Туренок. Літом він спав у клуні. І ось він розповідав, що ніби його кожної ночі хтось давив, лазив по ньому. Він пристеріг і спіймай собачку, приніс у хату і говорить: «Я тобі відрубаю лапи». Собачка почав проситися і говорить: «Не рубай мене.» Дід говорить: «Скажи, хто ти». Собачка на очах у діда перетворилася на бабу, і дід пізнав, хто це. Ця баба жила недалеко від діда. Батько говорить, що теж бачив відьму. Колись біля нас жили сусіди. Вони вкрали у нас собаку і віднесли до себе в економію. Наш
