Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський

- Жертва твоя велiя, i Богу угодная єсть.

- Прошу, ваша милiсть, коли ми вже за те зговорились, як довго ще я мушу тут сидiти?

- Твоя праця на роки. Як повчиш цих хлопцiв довший час, то не лише що їх з'єднаєш для нас, але Аксаки будуть тобi зобов'язанi, за ними пiдуть другi вельможi, i наша справа на цiм виграє. Бачу, що отець Дем'ян вмiє людей вибирати, - мистець i знаток.

- Ваша милiсть величає мене, як не знати що. Ще не знати, чи я дам цьому завданню ради. Кiнець дiло хвалить! Я не раз маю вагання, чи не шкода моєї роботи. Я не можу вiчно з ними жити, аж пiдростуть i людьми будуть, бо вiд цього хорони мене Боже. Поки вони дiти, то захоплюються моїми словами. По менi дiстануть iншого вчителя, а може, пiдуть до якого єзуїтського лiцею. А цi добродiї зумiють невдовзi вивiтрити цi православнi народолюбнi пахощi.

- Сину мiй! Як я дивлюся на тебе, на таких, як ти, то серце в менi скаче, душа радiє, заповняє мене надiя - нi, певнiсть, що наша церква, наш народ православний не пропаде, не загине. Ми стоїмо на руїнi i зачинаємо спочатку нашу роботу. Вона не скiнчиться за нашого життя i перейде на грядущi поколiння. Але тi грядущi поколiння благословити будуть наш почин. Ще наш Днiпро-Словутиця чимало понесе благородної кровi в українське море, але на кiстках тих мученикiв встане Україна i засяє своєю красою на усю землю. Україна буде, буде, буде, бо мусить бути. Не пропаде народ, що видає з себе те славне лицарство-козацтво. Ми здобудемо собi волю наукою i мечем, бо iнакше не може бути. Без великих жертв нема свободи, нема волi.

Ця мова, виголошена з такою певнiстю, зробила на Конашевича велике враження. Та певнiсть перейняла i Конашевича. Йому стала перед очi та велична праця, яка стоїть перед українським народом, в якiй мусить брати визначну участь.

Стояли так напроти себе мовчки. Думали за одно i розумiли себе, хоч обидва мовчали.

Петро вже мав вiдходити, як ще спитав архiмандрита:

- А як монахи прийняли цю реформу?

- Так, як можна було передбачити, - бунтувалися. Та вiд чого ж моя прибiчна гвардiя? Я упiрних позамикав у холодну на хлiб i воду, поки не присмирнiли i не приобiцяв кожний зокрема покоритись розпорядкам старшини.

- Я думаю, що багато iз них подякує за хлiб-сiль i вийдуть з монастиря.

- Тi, що прийшли сюди на те тiльки, щоб добре Їсти i пити, а нiчого не робити, хай iдуть зараз, бо менi таких не треба.

Як Конашевич вернув додому, завважав у цiлiм домi метушню i якесь приготування до чогось важного.

Антошко сказав йому, що завтра мають приїхати якiсь великi гостi аж з Польщi. Якийсь великий пан, лише не знав, як його назвати. Вiн тут, у Києвi, має пересидiти кiлька днiв.

Те саме довiдався Петро вiд Аксака. Мав приїхати польський вельможа пан Хлоднiцький, сенатор Речi Посполитої, з котрим Аксак колись давнiше приятелював. Вони вже давно не бачились. То великий дук, статиста, королевi рiвня.

Аксак став натякати Петровi, що з цим магнатом треба дуже вважливо говорити, щоб його найменшим словом не вразити. Коли Петро йому сподобається, то може йому дуже помогти в кар'єрi, бо вiн має великi конексiї з панами.

- Я можу за той час цiлком йому не показуватися на очi, можу навiть з дому де подiтись, а коли б конче випало з ним говорити менi, то говоритиму так, як пристоїть говорити з чоловiком старшим i таким достойником. Але я нiколи не думав i не думаю робити у Польщi кар'єри. Там, у погонi за кар'єрою, я мусив би виректися своїх iдеалiв i дiйшов би, може, до становища сотника надворних козакiв у якого вельможi. Вже волiю бути i меншим, та коли б лише мiж своїми.

- Як бачу, то вашмосць дуже завзятий чоловiк i гордий на свiй козацький оселедець, та ти дуже себе мало цiнуєш. При добрiй протекцiї i при твоїй освiтi тебе можуть зробити старшим над запорозькими козаками.

Конашевич всмiхнувся i каже:

- Спасибi! Цей накинений старший не значить на Сiчi за вiхоть соломи. Запорожцi називають його паперовим старшим, що не смiє там носа показати. Я таким не хочу бути. Буду старшим тодi, як мене козаки виберуть. До такого вибору має кожний сiчовий товариш право А що до мого козацького чуба, то я справдi ним дуже величаюсь i не перемiняю його за жоднi польськi гонори.

- Та годi вже. Завтра вашмосць будеш при нашiм пирi. Я мушу поставитись, бо цього вимагає моя честь i становище урядника Речi Посполитої. Не можу себе дати засоромити i дати людям притоку, щоб мене скуп'ягою проголосили.

Петро не вiдмовлявся вiд цих запросин. I це добре побачити, як великi пани бенкетують. Йому здавалося, що при буденнiм обiдi в Аксакiв бував великий збиток i марнотратство, а воно тепер буде ще бiльший.

Конашевич приладив на завтра свiй празничний одяг i ждав другої днини.

Зараз перед полуднем заїхала у двiр Аксака велика панська карета на санях, з золотими гербами наверху, запряжена четвiркою карих коней. За нею їхали iншi сани зi службою. Крiм того, приїхало на конях кiльканадцять панських гайдукiв, озброєних до зубiв.

В цiлому домi заметушилося усе, мов у муравельнику. На стрiчу повибiгала служба i стала помагати.

Iз панської карети, що звалась "корабом", витаскався при помочi двох льокаїв чоловiк, закутаний в кожух, що не мiг сам рушитися. Його зараз пороздягали, i вiн пiшов у сiни. Тут зняли з нього ще послiднiй кожух, i тепер лиш що можна було до нього придивитися.

Пан сенатор Хлоднiцький був чоловiк середнього росту i середнiх лiт, кремезний, приземистий i череватий. Вiн страшно сопiв. Був одягнений в якийсь халат.

Пан Аксак вже ждав тут на нього i привiтав на порозi, та повiв у гостинну, призначену для гостя, з двома сумiжними покоями, i тут оставив його самого зi службою. Сюди стали заносити клунки й скриньки.

Конашевич стояв на горi над сходами i, непомiчений нiким, придивлявся усьому i свою думку думав: "Одному чоловiковi мусить кiльканадцять iнших служити тому, що йому самому не хочеться нiчого робити. I то кому? Такому череватому непотрiбовi, з якого кiлька горцiв сала натопив би. Та нам нiчого спiшитися. Ми скорше успiємо перевдягтись, як вiн при помочi десятка прислужникiв".

До Петра в кiмнату вбiг Антошко:

- Чи пан