Ukrainian dream «Последний заговор» - Василь Зима

— Да. Он прочел статью.

— Я перевел деньги тебе на счет. Код ты знаешь. Можешь пойти и снять наличку. Спасибо тебе, Яким. Мои хозяева остались довольны.

Гудки. Яким завів мотор, авто помалу рушило вниз Лютеранською вулицею. Повз кірху, гімназію звернув на Заньковецької. Він їхав у банк. Усі необхідні папери в нього були з собою. Яким уже передчував свободу, якої його позбавили десять років тому. Мільйон доларів лежав у нього на рахунку. Один мільйон американських доларів. Він складав їх протягом усіх цих десяти років. І сьогодні він нарешті доклав останні сто тисяч. Усе. Поглянув на годинник — десята. Рахіль уже, очевидно, встала і невдоволено оглядає кімнату, зараз вона гаркне на Лію, змусить її надягти теплі кальсони замість стрингів і накаже Давидові вчити якісь правила на івриті. Як він ненавидів усе це! На те, щоб уладнати всі питання в банку, йому вистачило години. Яким зайшов дорогою в «Глобус», купив собі новий костюм, Дії — сумку «Fendi», Давидові модний пасок і, замовивши каву та шварцвальдський торт у «Джим-кафе», зручно вмостився в плетеному кріслі й розглядав вітрини магазинів та сідниці офіціанток, які бігали туди-сюди, розносячи на тацях чашки з кавою, склянки, наповнені фрешами, і тарілки з салатами. Вдосталь посмакувавши холодним капучино, він пройшов майданом, сів у машину і врешті поїхав додому. До зустрічі з Рахіллю залишалося якихось сорок хвилин.

— Тату, ти прийшов, — Лія кинулася йому на шию з порога і, міцно поцілувавши в губи, голосно заверещала, вона давно мріяла про таку сумку й ніколи не думала, що тато зможе купити їй «Fendi».

— Я подумав, що саме час робити тобі подарунки, — краєм ока помітив, як розчинилися двері, й замотана хустиною голова Рахілі висунулася в коридор.

— Иоаким, — на ній була довга зелена сукня з тонкої шерсті, на ногах — легенькі балетки, а в руці вона тримала недогризений шматок курячого стегна, і жир стікав їй по пальцях та скрапував на килим, — что за вереск? Учи своих детей порядку, иначе я их сама научу! — кинула стегно на підлогу і, переступивши через нього, швидко, як тільки могла, пішла до Дії, вона хотіла схопити її за руку, але Яким ступив крок і, закривши доньку собою, змусив Рахіль різко зупинитися і скрикнути від несподіванки. — Иоаким, ты… ты как смел? — вона хапала ротом повітря і кліпала своїми хижими очицями.

— Сегодня 30-е июля, медсестра Рахиль Моровиц. — Він дістав із гаманця календарик і тицьнув їй під носа. — Ровно десять лет назад мы с тобой заключили сделку, и ты о ней очень хорошо помнишь. Так вот, — узяв до рук портфель і витягнув звідти папери, серед них був конверт, він розірвав його й дістав банківську картку, — возьми, с помощью этой карточки ты сможешь снять в любом банке мира необходимую тебе сумму денег. Код — в конверте, — віддав їй і його, — я перевел на счет один миллион долларов США, все, что ты просила. — Вона дивилася на нього розгублено й водночас вороже, здавалося, вона побачила привида чи їй сказали, що настав кінець світу. Таким був вираз її обличчя, коли він сказав їй про мільйон. — Давай мне чек.

Рахіль заохала, кілька разів зойкнула і попленталася в кімнату. Може, вона й хотіла щось учинити, але якось нутром відчула, що вдіяти нічого не зможе, вона програла, і це було надто очевидно. Вийшовши знову в коридор, вона тримала в руці той самий надірваний чек, на якому ще залишилося чорнило від ручки Дольфа Сенкергофа, якому Герцель допоміг покинути цей світ.

— Возьми, Иоаким, — він узяв чек і, діставши з кишені запальничку, одразу спалив папірець, попіл розвіяв і задоволено всміхнувся.

— Я заберу детей и уеду на недельку в Крым. Когда мы вернемся, я хочу, чтобы тебя уже здесь не было. И я не хотел бы видеть тебя когда-либо, медсестра Рахиль Моровиц. Мы квиты.

Вона дивилася на нього так, як підбитий стрілою хижак дивиться на мисливця, шию якого врятували від гострих зубів звіра тільки якась секунда і влучність друзів. Так не хочеться вмирати, а ще більше відчаю додає усвідомлення того, що ти помираєш сам і що ніколи вже не зможеш помститися людині за свою смерть.

Яким покликав Давида, наказав узяти необхідне, потім поцьомав у щічку Лію, і, пообіцявши купити все, потрібне для відпочинку, дорогою, відчинив двері і, навіть не глянувши на Рахіль, пішов до ліфта. Коли за тиждень сім'я Герцелів повернеться до квартири, Рахілі Моровіц там уже не буде, не буде і її речей. Тільки в кухні на столі лежатиме записка.

Записка

«Будь ты проклят, Герцель, ты, и твои дети, и дети детей твоих. Будь ты так же несчастлив, как несчастна я».

Він кинув папірець до попільнички і клацнув запальничкою. Спостерігав за тим, як вогонь зжирає сантиметри паперу й написані нею слова. Потім він подув на попіл, і той розлетівся по столу. Яким змів його в долоню і, відчинивши вікно, пустив за вітром, сказавши тихо-тихо: «Наче й нічого не було, ніколи й нічого». Потім поглянув на небо і, посміхнувшись, заплакав. Плакати Герцель не любив.

Розділ 55 (Chapter 55)

Газета «Скандальные новости» вийшла 30-го липня рекордним двомільйонним тиражем. Її власник, Рафаїл Ерлюк, сидів цього дня в одному з московських ресторанів і, п'ючи кельтське пиво, задоволено всміхався і час від часу відповідав на телефонні дзвінки. Йому телефонували з України, Вашингтона, Цюріха, Йоганнесбурга, Базеля, зі Страсбурга, з Рима, Амстердама та Касабланки. Рафаїл задоволено плямкав губами, спостерігав за тим, як тихо і рівно несе свої води Москва-ріка і відбивається в її спокійній поверхні золота баня православного храму. Він знав, що його дуже чекають у Києві і президент особисто віддав наказ зробити все можливе, щоб у Ерлюка виникли серйозні проблеми. Втім, він не дуже тим переймався. Певні люди, дуже близькі до перших кремлівських осіб, пообіцяли йому цілковиту підтримку і лояльність російського лідера, якщо він і надалі триматиметься правильного курсу й не робитиме того, що буде цим людям невигідно.

Повідомлення про страшну хворобу президента Мащенка струсонуло Україну і змусило все мисляче й рефлексуюче її населення ставити собі та колегам тисячі запитань, на які ніхто б не дав вичерпних відповідей. Увечері того ж дня на всіх рейтингових каналах були організовані багатогодинні ток-шоу, участь у яких взяли відомі, маловідомі або й зовсім не відомі політики, медики, колишні працівники спецслужб, релігійні діячі, журналісти, дипломати й навіть артисти. Усі