Синi етюди - Микола Хвильовий

Кажан, порiшивши, що вороги сюди не прийдуть, одразу ж закричав на людей i замахав одрiзом. Був на пiвтори голови вищий за Нечипора, а селяни все ж таки дивились на дячка.

Стояли, похиливши голови. Кажан нахвалявся:

- Ви думаєте, що це нас так i розбили? Чорта з два! Хай спробують узяти Бурися.

А коли хтось кашлянув несмiливо. Кажан майже проверещав:

- Може, хто зачепити нас хоче? Ану, спробуй. За селом цiлий отряд стоїть.

Подивились у той бiк, куди Кажан головою мотнув,- нiчого нема.

- Так то, люди…- усмiхнувся єхидно дячок i думав про Кажана:

"Дурень!"

- Недарма амнестiю випустили,- казав далi той.- Миритись хочуть!.. Дзуськи! Хай повернуть тих i те, що в "чеку" забрали! Правда, Нечипоре? Не дозволимо цього!

Селяни з цiкавiстю дивилися на Нечипора, а вiн сидiв на дровиняцi й пахтiв кiльцями. Знали його ранiш, чули про його дiла, i чомусь не вирилось, що це є вiн. Хотiлось пiдiйти й полапати його. Це ж таки була права рука Бурися. А Бурися хто не знає? От уже цiлий рiк ловлять i нiчого не вдiють - як в'юн крутиться.

Кажан ще казав про згоду, хоч його нiхто й не питав.

- Да! Доки не повернуть - миру нема.

- А що ж у тебе, голубчику, забрали? - спитав Кудря.

- Це вам звiсно.

- Та я про те кажу, що в тебе нiбито й не було нiчого? Засiпався Кажан, а дячок знову єхидно усмiхається.

- Ось я тобi покажу, що в мене було,- i зняв одрiза.

- Та про мене, голубчику, все одно… сказав дiд Кудря i зблiд. Дивиться дячок на Кажана й нiби нацьковує: ану-бо ахни! Правда, i думав про це. Але Кажан опустив гвинтiвку й пiдiйшов до Микити Гордiйовича. Одiйшли вбiк. Шепотiли. Пiшов i Нечипiр, став оддаля. Чув:

- Менi незручно. Ви вже йдiть до себе… Якби ж у мене не кумував Нечипiр…

- Ну й добре…

Потiм Кажан покликав свого батька й Нечипора i пiшов до розправи. Дивилися їм мовчки услiд, аж поки їхнi ледве помiтнi у присмерках постатi зовсiм зникли за кучугурами.

- Розбили їх, мабуть,- сказав хтось i зiдхнув.

- Звiсно, розбили.

- Отож їм i тiкати б куди-небудь. Воно ж, мабуть, цього дiла так не зоставлять. Шукатимуть.

- А звiсно, вiйська хоч сьогоднi жди.

- Одно слово, буде шаломотня,- сказав дiд Кудря й пiдвiвся.- Мабуть, ходiм, хлопцi, додому.

I, спираючись на гирлигу, зашкандибав по вулицi.

III

Уже зорi почали блiднути, а бiля Потапової хати, що на тiм краю села, на пiщаних кучугурах, стояв галас i п'янi вигуки. Грушiвцi почували себе в цю нiч моторошно. Майже всюди чекали, що от-от хтось загуркотить у вiкна або пiднiметься стрiлянина з гвинтiвок. За цей рiк так засiпали бiйками, що вже й на свiт дивитись не хотiлось. Але на селi було тихо. Тiльки в Потапа дим коромислом.

- Неси ще! Кажу тобi? - куражився Кажан.- Та гляди - найкращого. Ми звикли гарний самогон пити.

- З удовольствiєм,- п'яно лепетав Онисько й звертався до Микити Гордiйовича:

- Дозвольте вас, хороший чоловiче, улобизати.

Микита Гордiйович ухилявся:

- Iди од мене, причина! Не можу тебе, i квит!

- За що ж така немилiсть приключилась?

- За те, що i нашим, i вашим. О!

- От тобi й два… чи то пак раз! Це ви нащот сьогоднiшнього?

- Звiсно, не вчорашнього!

Пiдсiв i Кажан. Хрипить:

- А що там таке? Ну-бо, Микито, кажи! У нас не довго - пiд нiготь - i в дамках! Одно слово - жир козир, а по пицi - лясь! I вдарив кулаком об стiл. Задрiб'яжчали пляшки.

- Правильно, Нечипоре?

Дячок сидiв бiля богiв i їв яблука. Вiн випив усього три наперстки й почував себе тверезим. Тiльки очi йому пiдмаслились, а лiве нiби пiдморгувати стало. Вiн знав, що тут не тiльки пиячити, а й сидiти небезпечно. Але все-таки думав: "Правильно, бельбас! Правильно…"

Микита Гордiйович i не радий був, що нагадав про сьогоднiшнє.

- Ну, годi, Кажане, годi!.. Схаменiть його, Нечипоре!..

Дячок значно промовив:

- Картьожиться треба покинути!

Кажан подивився на Нечипора й зразу замовк. А Микита Гордiйович виправдував Ониська:

- Така проклята вдача - нiколи не пiде однiєю стежкою. Йому щоб одразу двi.

Потiм пiдвiвсь i пiдiйшов до вiкна:

- Щоб, чого доброго, не заснуло кляте хлоп'я. Слухай, свате, чуєш? Не засне твiй Ванько?

Але розбуркати Петренячого не можна було. Вiн схилився на стiл i, держачи в однiй руцi пляшку, хропiв. Микита Гордiйович махнув рукою й вийшов iз хати.

А Онисько говорив до дячка:

- Це, так би сказати, ви попiвську халамиду на вольноє життя змiнили? Хороше дiло! Як це в святiм писаннi сказано: i променях отця i матiр свою i пойди за мною. Ну, як ви нащот того… Мабуть, багацько зарiзали?

Нечипiр здригнув, але промовив спокiйно:

- Всяко бувало.

- Правильно! Це менi ндравиться. Одно слово - атльоти!

- А як цi "атльоти" i з тобою те ж зроблять?

Дячок пiдняв брови й наставив гострi свої очi на Ониська. Той подивився на Нечипора й усмiхнувся полохливо.

- Воно, звичайно, ваша власть i сила, але цього робити не можна. Забороняється, як той казав.

Думав: "Дурить сволоч". Знає, що тепер нiчого з ним не вдiємо. Хотiлось пiдвестись i вдарити по пицi.

А Кажановi похвалятись хотiлось. Випив випалом iз стакана й почав:

- Воно, конешно, всяко. А як розказати як слiд, то вийде так. Значить, вiзьмеш його, положиш горiчерева - i нумо видовбувати очi. Звiсно, не фунт iзюму. Та ще й нiгтi на пальцях обценьками пооддираєш. Да! Одно слово, помститися ми майстри. Ну, а Нечипiр молодець. Майстер первий сорт!

Дячок хотiв сказати, щоб Кажан помовчав, i не знав, як це зробити.

А Кажан випив ще i ще розказував. Онисько слухав уважно, а Панас сидiв бiля дверей i миготiв очима. Потiм пiдiйшов до Кажана i говорив йому пошепки:

- Так що, сину мiй дорогий, покинь, просю тебе, оцiї напастi. Незручно нам. Вiн же таки (i Панас кивав головою на дячка) вийшов iз панiв, мабуть. Бог iз ним, а нашоє дiло сторона.

Кажан похилив голову на стiл i цiдив крiзь зуби:

- Ви, тату, нiчого не понiмаєте. Звiсно, ваше дiло сторона, а моє нi! Бо як був я у плiну, в Германiї, скажем, то говорiть менi…

Сiв знову струнко:

- Ну, як для примiра содержати