Спокута - Світлана Талан
Коли Марічка сповістила Сергія про те, що вівчарі погодилися взяти його на роботу, він зрадів. Хлопець подумав про те, що там, далеко в горах, його переслідувачі не знайдуть, тож у перші дні роботи вівчарем він зітхнув із полегшенням. Життя на природі його не лякало. Сергій лише перші дні відчував побутові незручності, але швидко призвичаївся до нового життя. Усе, що було для вівчарів давно знайомим, для нього було незвичним. Навіть не вірилося, що можна за кілька кілометрів відірватися від цивілізації й відчути себе частинкою природи. Він не міг намилуватися буйнотрав’ям, роздивлявся кожну квіточку, яких, здавалося, тут безліч, слухав шумовиння вітру, що хитав верхівки величавих дерев.
– Скільки ж я всього втратив у житті, – думав він, зустрічаючи ранок, коли небо рожевіло й крізь гілля дерев пробивалися перші вісники ранку – несміливі промінчики сонця. – Це треба бачити на власні очі, щоб потім ще довго згадувати.
Він любив прихід ночі, коли вівчарі розпалювали багаття і ставили варити куліш. Сергій ладен був побитися об заклад, що смачнішої їжі у своєму житті не куштував. А чого був вартий чай на травах! Здавалося, що він увібрав у себе всі пахощі літа, квітів і меду. І байдуже, що в ньому плавав попіл з вогнища! З ним чай був ще смачніший.
Сергій насолоджувався життям і був вдячний Марічці за те, що прилаштувала його на роботу. Але наставав час спати, а не спалося. Хлопець знову і знову лаяв себе за те, що спокусився заробити гроші від продажу наркотиків. Він юрист, який знає закони, добре розумів, чим усе може скінчитися, але ж пішов на їх порушення. Навіть те, що було велике бажання допомогти матері купити будинок, не могло виправдати його вчинки. Ніби пелена застелила очі, коли перший раз отримав гроші, нічого не робивши. Внутрішній голос мовчав і тоді, коли вирішив ще трохи підзаробити. Потрібно вміти вчасно зупинитися, а він не зміг. Вирішив, що продасть оптом велику партію і на тому кінець, а сталося не так, як гадалося.
«Завдяки» йому, вони з матір’ю втратили усе, що мали. Мати говорила, що зустріла давнього друга, який допоможе їм виплутатися з павутини, в яку вони потрапили. Вона віддала Сергієві велику суму грошей, напевно, ту, яку повинні були заплатити переслідувачам. Можна припустити, що ті кошти дав їй друг, але чому вона віддала їх йому, а не заплатила бандитам? І де мама зараз? Що з нею?
Вона написала, щоб Сергій на неї чекав. Дні минають, а від неї жодної звістки. Якби переслідувачі її затримали та вимагали гроші, то мати знайшла б, як зв’язатися з Марічкою або з Орисею, але натомість була тиша. Сергій щодня телефонував Марічці. Іноді, щоб «зловити» мобільний зв’язок, йому доводилося шукати потрібне місце. Часто дзвонив по кілька разів на день, знаючи, що жінка не дуже любила телефон і часто його залишала вдома. Коли Сергій додзвонювався до Марічки, то щоразу цікавився, чи не було звістки від матері.
– Поки нічого, – щоразу відповідала жінка.
Так у чеканні минуло літо. У вересні вийшов на роботу вівчар, який був на лікуванні, і Сергій повернувся до хати Марічки.
– Чому надутий такий? – спитала його жінка.
– А то ви самі не знаєте, – буркнув у відповідь Сергій.
– Знаю, але не відповідати нечемно.
– Вибачте. За маму хвилююся.
– Потрібно було думати головою, а не м’яким місцем, – зауважила жінка.
– Я це зрозумів, але занадто пізно, – зітхнув Сергій.
– Спокутувати доведеться свій гріх.
– Як?! – схвильовано сказав Сергій і підійшов до Марічки. – Пані Марічко, ви все знаєте, допомагаєте людям. Допоможіть і мені! Прошу вас!
– Як? За тебе спокутувати твої гріхи?
– Ні! Скажіть лише, що з мамою? Якщо з нею щось трапилось, я собі ніколи не зможу пробачити!
– Трапилось? Так, трапилось, – зітхнула жінка і відвела убік погляд.
– Що з нею?!
– Іди сядь, заспокойся і розкажи мені все, як на духу, – сказала жінка. – А то розповів загалом якось, і все, а питань сиплеш море.
– Я… Я думав, ви все знаєте, – розгублено пролопотів Сергій.
– Усе знає один Всевишній, – Марічка вказала вгору, – А від мене Він дуже далеко.
– Але ж ви лікуєте людей, даєте їм поради.
– Його руками і вустами допомагаю іншим. То розповіси, що ти там накоїв.
– Так, – кивнув головою хлопець і, нічого не приховуючи, розповів Марічці все до подробиць.
– Та-а-к, – протягла жінка. – І справді, наробив ти лиха, хлопче.
– Пані Марічко, порадьте, що мені робити, – попросив юнак.
– По-перше, стати чоловіком. Досить бути розмазнею і плаксієм!
– Але ж я намагаюся бути чоловіком.
– Погано намагаєшся, коли весь час скиглиш.
– Дуже хвилююся за маму.
– Якби ти так хвилювався, коли вирішив торгувати тією гидотою, – дорікнула жінка.
– Я розумію, що мої вчинки не гідні справжнього чоловіка.
– Розуміє він! Натворив, а спокутувати кому? Матері?
– Я готовий сам, але як?
– Я вже сказала: стань чоловіком!
Сергій замовк. Марічку
