Фатальна помилка - Тимур Іванович Литовченко

Виговський задоволено посміхнувся, потім озирнувся на двері і, мотнувши головою у бік полоненого, мовив суворо:

— За цим воєводою наглядайте особливо, він нам іще згодиться. Якщо з ним щось станеться — з винуватця особисто шкуру спущу!!! А зараз приберіть його звідси.

Двоє козаків підійшли до бранця й вивели з хати назовні. Третьому гетьман зробив ледь помітний знак затриматися. Коли двері зачинились, між ними відбувся такий короткий діалог:

— Ти все пам’ятаєш, як треба з ним вчинити?

— Авжеж, ясновельможний!

— Коли?..

— Він втече десь опівночі.

— Добре. Дивись тільки, щоб не пізніше!

— Не переймайтесь, ясновельможний. Якщо я сказав…

– І щоб тільки цей бранець. Щоб ніхто більше.

— Все виконаємо, як наказано.

— Ну, тоді йди собі з Богом.

Коли третій козак полишив хату, Виговський звернувся до Немирича із запитанням:

— Ну, пане генеральний писарю, що ти про все це скажеш?

— Скажу, що все пройшло просто чудово, — Юрій обнадійливо кивнув.

— Отже, ти певен, що?..

— Так, ясновельможний. Поза всякими сумнівами, тепер Трубецькой повернеться сюди. Уяви себе на місці когось із полководців-московитів: одному з бранців хитрістю вдалося утекти з полону, повернутися до своїх і переповісти те, що він почув особисто від головного козацького полководця. А почув він, що на третій день цей зухвалець — козацький гетьман Виговський — збирається розбити московитів, тим самим знявши облогу з Конотопа. А тепер скажи: ти б повернув у московитський табір військо князя Трубецького чи ні?

— Але ж я сам сказав у присутності воєводи, що для удару у нас бракує війська!

– І водночас повідомив про намір поставити під свою руку посполитих.

— Усім зрозуміло, що у сутичці двох армій дейнеки — це тільки допоміжне військо…

— Тим не менш, якщо ти віддав наказ готуватися до атаки, то різниця у силах не така вже й велика. Отже, за рахунок свіжого набору дейнек ти намагаєшся принаймні зрівняти сили — от що я подумав би на місці полководців-московитів! Саме щоб не допустити цього, вони невідкладно пошлють гінця навздогін князю Трубецькому. Негайно — бо на ранок третього дня його військо має знов стояти під стінами Конотопа, щоб відбити твою, ясновельможний, удавану атаку.

Кілька хвилин Виговський напружено думав, наморщивши чоло і щось мугикаючи під ніс. Потім заговорив знов:

— Ну що ж, пане генеральний писарю, припустимо, що все так і відбудеться. Але я все ж таки не розумію: навіщо нам домагатися повернення війська князя Трубецького, тим самим посилюючи ворожу армію? Якщо Бог зробив нам таку велику ласку — розділив ворогів, яких ми тепер можемо розбити поодинці, навіщо знов поєднувати розрізнене?! У чім тут хитрість?

Немирич очікував цього запитання, тож із відповіддю не забарився:

— Насамперед, ми не знаємо, куди саме й як надовго подався звідси князь Трубецькой. А раптом воєвода збрехав, і його вояки лишились на місці?! Чи довіряєш ти його повідомленню остаточно?

— Та нібито…

— Отож: нібито! — генеральний писар здійняв праву руку з відстовбурченим вказівним пальцем. — Нібито віриш, нібито й ні… І вірно робиш, ясновельможний. А тому краще забаритися на пару днів, але бути точно впевненими, що князь Трубецькой із військом повернувся під Конотоп.

— Але ж!..

— Тепер, до того ж, уяви собі: ну, так, насправді маємо достатню кількість війська, щоб і без всяких дейнек здолати московитів хоч зараз. Адже, окрім козацьких загонів, є ще охочекомонні загони Потоцького та Яблоновського. Є у тебе також піхота Лончинського. Є сербські та молдавські найманці. Вже прибув з Криму на чолі тридцяти тисяч хан Мехмед IV Герай.

— Отже, можемо напасти на загарбників, не боячись поразки.

— Гаразд, нападемо. Але що станеться далі?.. А раптом бозна-коли і хтозна-звідки з’явиться князь Трубецькой, щоб завдати нам неочікуваного удару в ту саму мить, коли ми святкуватимемо перемогу, але наші війська будуть геть виснажені щойно виграною битвою?.. Тільки уяви собі це, ясновельможний.

Виговський знов замислився й після тривалого міркування змушений був погодитися із генеральним писарем:

— Що ж, я і справді не уявляю, в яку бійку це виллється.

— А тому є сенс змусити московитів стягнути сюди усі свої сили! Ми будемо готові до цього й розіб’ємо їх. Після чого нам не загрожуватимуть раптові удари з тилу.

— А раптом вони розіб’ють нас?!

— Не думаю, ясновельможний. Адже на нашому боці — неочікувано велика для московитів чисельність і… деякі пастки.

— Що маєш на увазі?

— Якщо роз’єднати їхні сили…

— Роз’єднати, он як?! — на обличчі Виговського було написано здивування. — Спочатку ми робимо все, щоб розрізнені московитські загони з’єдналися, потім знов