Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу

«Власне, за який злочин ми опинилися в такому нещасті? Видно, доведеться померти, так і не зустрівшись з батьком і матір’ю, так і не побачивши обличчя дружини і дітей», — нарікали супутники Ґендзі. Хоча сам він, щоб заспокоїтись і зібратися з духом, розмірковував: «З якої це провини я маю закінчити своє життя на цьому дикому узбережжі?» — але, помітивши розгубленість своїх людей, наказав піднести численні дари богу Сумійосі й попросити про допомогу: «О боже Сумійосі, володарю цього краю, якщо ти справді прийшов у цей світ за велінням Будди, спаси нас». Звісно, супутники Ґендзі дорожили власним життям, але, розуміючи, що їхньому панові загрожує небезпека — смерть у морській безодні, всі вони, хто хоч трохи не втратив глузду, взяли себе в руки й почали в один голос молити будд і богів урятувати життя Ґендзі навіть ціною їхніх. «Хоча він виховувався в Імператорському палаці, в достатку й славі, але його велика щедрість розлилася по всій країні й багатьом, що поринули у вир лиха, він допоміг вибратися на поверхню. А от тепер за що йому випала така кара потонути під час несамовитої бурі? Боги Неба й Землі, розсудіть по справедливості! Безвинно звинувачений, позбавлений чинів і звань, він залишив свій дім і виїхав за межі столиці. Ні вдень, ні вночі не мав спокою, а тепер нагрянуло нове нещастя, яке може вкоротити йому віку. За що його так покарано? Це відплата за гріхи попереднього життя чи теперішнього? Боги й будди, згляньтеся над ним і полегшіть його страждання!» — благали вони, кожен на свій лад, повернувши обличчя до святилища.

Ґендзі також молив Володаря морських драконів та багатьох інших богів, але гуркіт грому щораз посилювався, і раптом блискавка влучила в галерею перед його кімнатами. Спалахнуло полум’я, і галереї не стало. Люди заметушилися, не тямлячись від страху. Ґендзі перевели в задню кімнату, очевидно, колишню кухню, а разом з ним туди збіглися всі інші, незважаючи на ранги. Їхні гучні стогони майже не поступалися громовому гуркоту. Коли зайшло сонце, небо стало чорним, як туш.

Коли нарешті дощ припинився і вітер вгамувався, на небі засвітилися зірки. Теперішнє приміщення не годилося для Ґендзі, тож супутники хотіли було перевести його назад у головний будинок, однак у вцілілій непривабливій його частині товклися слуги й завіси були надірвані, а тому супутники перешіптувалися: «Чи не краще дочекатися світанку?» — поки сам Ґендзі ревно молився, хоча й не досягав заспокоєння.

Згодом на небо виплив місяць, і, відчинивши плетені двері, Ґендзі побачив майже під будинком виразні сліди припливу, який на морі все ще залишив бурхливі хвилі. В навколишньому світі не було жодної людини, настільки розумної, здатної побачити наскрізь минуле й майбутнє, щоб збагнути суть того, що сталося. І хоча бідні рибалки, зібравшись коло оселі благородного пана зі столиці, про щось дивно гомоніли незрозумілою, схожою на пташине щебетання, мовою, ніхто й не думав їх проганяти. «Якби ця буря хоч трохи не припинилася, то на березі від припливу нічого не залишилося б. Видно, боги таки допомогли нам!» — почув Ґендзі, охоплений невимовним відчаєм.

«Якби не ваша,

Морського простору

Богів допомога,

У водяну безодню

Понесли б мене припливу течії...»

Оскільки за весь день Ґендзі дуже втомився від нестерпної бурі, то сам не помітив, як задрімав, притулившись до якогось стовпа в цій убогій оселі, й саме тоді перед ним постав ніби живий покійний батько. «Чому ти перебуваєш у цьому жалюгідному місці? — запитав він і, взявши Ґендзі за руку, підняв його. — Довірся богові Сумійосі, мерщій споряди човен і покинь цю затоку». І Ґендзі відповів, сповнений радості: «Відколи я залишився без вашої щедрої опіки, то зазнав стільки прикрощів, що зараз навіть збирався кинутись у море». — «О ні, забудь про це! Просто тебе покарано за якусь малу провину. Хоча я сам, ставши імператором, особливих гріхів не вчинив, та з часом їх побільшало, а я не мав часу, щоб заглянути у цей світ і позбутися їх. Однак, дізнавшись, яке горе спіткало тебе, я не витримав і, пірнувши в море, виплив на берег. І хоча я втомився, хочу при цій нагоді відвідати ще й палац, бо маю одну справу до Імператора», — сказав він і зник.

Страшно засмутившись, Ґендзі крізь сльози благав: «Візьміть мене з собою!» — а подивившись угору, побачив не людину, а мерехтливий місячний диск. Йому здавалося, що батько десь недалеко, але по небу тільки сумно пливли хмари. Хоча батько, за яким він тужив усі ці роки і якого не бачив навіть уві сні, з’явився на коротку мить, але його образ стояв перед його очима немов живий. «Коли я досяг межі свого горя і збирався попрощатись з життям, батько прийшов, щоб мені допомогти, — думав він, сповнений радості й надії. — За це я маю дякувати негоді».

Однак одразу після цього серце в нього неспокійно забилося, й забувши про сумні обставини свого теперішнього існування, він тільки пожалів, що не зміг хоча б уві сні довше поговорити з батьком. Сподіваючись побачити його ще раз, він знову намагався заснути, але, на жаль, так і не склепив повік до самого ранку.

До берега пристав невеликий човен, з нього вийшло кілька чоловік, які попрямували до його тимчасової оселі. На запитання: «Хто ви?» — вони відповіли: «Ми прибули із затоки Акасі від колишнього намісника провінції Харіма, що недавно став монахом-мирянином. Якщо серед вас є Ґен-сьонаґон, то ми хотіли б з ним зустрітись і викласти суть нашої справи».

Йосікійо здивувався: «Нюдо — мій добрий знайомий з провінції Харіма. Хоча у свій час ми були з ним у близьких стосунках, але через невеликі особисті образи вже давно перестали спілкуватися. Цікаво, що могло привести його сюди в таку бурю?» А Ґендзі, зіставивши почуте з побаченим уві сні, сказав: «Негайно з ним зустріньтеся!» І Йосікійо вийшов на берег, до Нюдо. «Як це вони зуміли спустити човен у таке розбурхане море?» — не вкладалося в голову Йосікійо.

«Першого дня минулого місяця мені приснилася якась дивна істота й сказала щось неймовірне: «На тринадцятий день тобі дадуть божественний знак. Споряджай човен, а як тільки ущухне буря і перестане хвилюватися море, обов’язково пливи до Сума». Коли про всяк випадок я спорядив човен і став чекати, знявся страшний вітер, полив дощ і загуркотів грім, і я згадав, що і в чужих землях було чимало прикладів того, як пророчі сни рятували країну від лиха, а тому вирішив поплисти в призначений день до Сума й передати вам отримане повідомлення. Отож я вивів човен у море і під навдивовижу легким вітерцем дістався до Сума. Мабуть, і цього разу не обійшлося без втручання богів. Якщо вам не важко, то, будь ласка, передайте мої слова своєму панові», — повідомив Нюдо Йосікійо, а той переказав усе Ґендзі.

Ґендзі довго перебирав у пам’яті віщі знаки, отримані уві сні і наяву, й, зіставляючи події власного минулого з уявленням про своє майбутнє, дійшов висновку: «Якщо, злякавшись людських пересудів, я знехтую цією щирою божою допомогою, то, напевне, зазнаю