День падіння з висоти. - Лія Серебро

   Знову мовчання.  Шепочуться і щось вирішують.

-Будь ласка! Благаю вас! - з надривом закричала я.

  У Лідії в кімнаті згасло світло. Мені треба тихіше кричати. Нехай думає, що я сплю мирним сном у своїй кімнаті. Вже вона то й не підозрює, що я здобула засіб зв'язку, не вбивши її.

    Я притихла. Відчуваю і поліцейські теж про щось перемовляються між собою.

  -Постукайте по паркану! - раптом сказав один із них.

  Я долонею стала глухо стукати по залізу.

-Хвати! - попередив один із них.

  Я знову притихла і прислухаюся. Раптово на голову мені стала опускатися мотузка.

-Хватайтеся! Ми витягнемо вас! Тримайтеся міцніше дамочка!