I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман - Антон Дмитрович Мухарський

Переважна більшість нелегалів — колишні вихідці з СРСР — росіяни, грузини, азербайджанці. Є серед нас один молодий чернівецький єврей з українським прізвищем Яценюк, що розповідає байки, буцім він воював з росіянами в Чечні. Бреше, очкастий чорт.

Але двійко справжніх бритоголових шотландців дійсно ідуть допомагати чеченцям в їхній священній війні з москалями. Оскільки я серед всіх постсовків чи не єдиний пристойно англомовний, то вони все питаються: чим українці відрізняються від росіян?

— Ну, це все одно, що назвати вас бритами! — відказую я. — Адже ви теж подібні. Сторонній людині взагалі не відрізнити. Мова теж майже однакова...

— Та де там однакова! — обурюються шотландці. — Ми і брити — це два абсолютно різних народи. Різна мова, культура, традиції...

— Москалі й українці — теж два різних народи...

— Вер ар ю фром? — ламаною англійською приєднується до нашої бесіди колишній кухар Ксавьєр, що у приступі ревнощів забив до смерті свою дівчину-англійку, а вже завтра вночі з надувного човна потайки ступить на землю Іспанії неподалік від Барселони.

— Ай ем юкрейніан! — кажу я гордо.

— Юкрейніан? — морщить він носа... — Юкрейніан із Раша?

— А каталонці — то іспанці? — хитро питаюся у нього?

— Та де там іспанці! — обурюється Ксав’єр. — Каталонці та іспанці — то два різних народи! Різна мова, культура, традиції...

— Так-от і я кажу — ай ем нот раша! Ай ем юкрейніан, і нам поталанило більше за вас, бо маємо Незалежну Україну! Зрозумів?

— Зрозумів, — гірко киває Ксав’єр, щедро пригощаючи нас цигарками. — Ай ем нот раша ту... — потайки зиркає в бік непривітних та голомозих росіян, що, сидячи просто на палубі, ріжуться «на щалабани» у дурня в примарному сяйві повного місяця, який щедро розбризкує своє сяйво над океаном.

І всі ми сміємось...

Замість післямови

8 вересня 2018 року. Київ

Це ваш текст? Ваша книжка? — комісар візового центру посольства США в Україні Елісон Капущак кладе переді мною на стіл свіжодрукований примірник роману «АЙ ЕМ НОТ РАША».

Навіть я ще не тримав його в руках, бо в друкарні пообіцяли видати наклад тільки після десятого числа.

— Можна подивитись? — беру до рук таку дорогу, таку жадану для мене книгу. Кручу в руках, роздивляюся, нюхаю, ніжно торкаюся обкладинки, гортаю сторінки. Моя нова дитина пахне фарбою і клеєм. Але її вже хтось читав! Кутики деяких сторінок заламані, а подекуди на полях зроблені помітки зеленою ручкою. Підкреслені слова — «жиди», «підараси», «китайські курви», «негри», «йобані феміністки»...

— Так, — кажу, — це мій роман.

— Тоді у вас можуть виникнути проблеми, — суворо підібгавши вуста, каже комісар, всідаючись на краєчок стола. — Перепрошую, проблеми якого порядку?

— З перетином американського кордону... — дивиться вона на мене поглядом єгипетської лисої кішки.

— Я що, порушив якісь правила?

— Так, порушили, ще у дві тисячі шістнадцятому році, коли протизаконно провели два публічні заходи в Нью-Йорку, отримавши за роботу незадекларований дохід у п’ять тисяч американських доларів. Було таке?

Я мовчу.

— Це неполіткоректна книжка, що ставить під сумнів основні цінності сучасної демократії, базовою з яких є право вільного вибору в усіх без винятку людей планети. Окрім того, вона містить сексистські, расистські, антисемітські вислови і думки, які неприпустимі в цивілізованому суспільстві, та розпалюють міжнаціональну, міжконфесійну, расову та тендерну ворожнечу...

— Так, — продовжую я її думку. — Цю книжку не бажано читати людям із ознаками політичної, феміністичної та лівацької шизофренії, людям, одержимим дияволом та почуттям гіпертрофованої толерантності, політкоректності, адептам мультикультуралізму. Людям із браком освіти, інтелекту, дебілам, вагітним жінкам та «богіням» із жіночих курсів. А головне!!! Її категорично заборонено читати людям без почуття гумору. Але оскільки гумор... я маю на увазі не «95-й квартал», а справжній високий гумор, — то божественна категорія, то зрозуміти зміст цієї книжки здатні не всі.

— У мене прекрасне почуття гумору... — усміхається Елісон Капущак, відкриваючи перед собою леп-топ. — Мені про це казали всі п’ять моїх чоловіків. А тепер каже і шостий. Ви взяли із собою закордонний паспорт, як я просила?

— Так. Ось він, будь ласка, — передаю їй паспорт.

— Віза до...

— До дві тисячі двадцять шостого року.

— До квітня... — зазирає вона в темно-синю книжечку з тризубом на обкладинці, звіряючи її з копією у своєму комп’ютері. — То що робитимемо, пане Мухарський?

— У сенсі?

— Ось моя пропозиція: або ви відкликаєте з друкарні весь наклад і нікому більше ці тексти не показуєте — і тоді ми забуваємо про прикрий інцидент з незадекларованими доходами, або ми скасовуємо вашу американську візу, яку ви більше ніколи не отримаєте.

— Слухайте, на відміну від ваших родичів, «баняків», що опинилися у Сполучених Штатах після війни, я жив у справжньому Радянському Союзі, на який все більше й більше стає схожою сучасна Америка. Совок програв, бо став маразматичним, втративши почуття гумору та самоіронії. Зараз ви так само знаходитеся на цьому шляху. Хіба що таємно мрієте, аби і Штати накрилися мідним тазом? У такому разі мені зрозумілі ваші дії...

— Менше слів, пане Мухарський. То «так» чи «ні»? Ви маєте право вільного вибору, який дарує вам моя держава. І я раджу вам розумно скористатися цим правом. Бо іншого шансу може не бути!

— Фак ю! — кажу я, піднімаючись зі стільця.

Сан-Франциско — Нью-Йорк — Анталія — 2018

Цей неполіткоректний роман ставить під сумнів основні цінності сучасної демократії. Окрім того, він містить сексистські, расистські, антифеміністичні вислови та думки, які неприпустимі в цивілізованому суспільстві, та наче розпалює міжнаціональну, міжконфесійну, расову та тендерну ворожнечу.

Цю книжку не бажано читати людям з ознаками політичної, феміністичної та лівацької шизофренії; людям, одержимим дияволом і почуттям гіпертрофованої толерантності, політкоректності; православним фундаменталістам та адептам мультикультуралізму; людям із браком освіти, інтелекту, совковим дебілам, вагітним жінкам.

КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЕНО читати цей твір людям без почуття гумору!

З лютим мистецьким натхненням

Антін Мухарський

АНТІН МУХАРСЬКИЙ (також відомий під псевдонімом Орест Лютий) — письменник, актор, телеведучий. Автор музичного проекту «Лагідна та сувора українізація». Засновник