Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів - Мілорад Павіч

Тобі, Доротко, молодій і недосвідченій, мабуть, не зрозуміти цього. Пташка, що шукає собі їжу по трясовинах і болотах, швидко тоне, коли не рухається. Щохвилини вона мусить витягувати з багна ногу й переставляти її на нове місце, просуваючись вперед, незалежно від того, спіймала щось чи ні. Те ж саме відбувається з нами і з нашим коханням. Ми змушені йти далі і не можемо зупинятися, бо відразу ж потонемо.

4.

Єрусалим, жовтень 1974

Люба Доротко,

Я читаю про слов'ян, які спускалися до моря зі списами в чоботах. І думаю про те, як змінюється Краків, затоплений новими правописними й розмовними помилками, сестрами прогресу мови. Думаю про те, що ти залишаєшся тою ж самою, в той час як ми з Ісаком усе більше губимо один одного. Я не наважуюсь йому про це говорити. Завжди, як ми кохаємось, хоч як би не було нам добре і що б ми тільки не робили, — завжди на своїх грудях і на своєму животі я відчуваю слід того багнета. Я відчуваю його вже наперед, він уліз поперек нашої постелі, між Ісаком і мною. Чи може таке бути — щоб людина за одну мить зуміла поставити своїм багнетом підпис на тілі іншої людини й назавжди вкарбувати свій портрет у чужу плоть? Я повинна весь час ловити свою власну думку. Вона стає моєю не тоді, коли народжується, а коли я хапаю її, якщо тільки я встигну це зробити раніше, аніж вона втече. Та рана схожа на якісь уста, і щойно ми з Ісаком торкаємось один одного і починаємо кохатися, як вершечок однієї з моїх грудей провалюється в той рубець, ніби у чийсь беззубий рот. Я лежу біля Ісака і дивлюсь на те місце в темноті, на якому він спить. Запах конюшини приглушує запах конюшні. Я чекаю, доки він ворухнеться, — сон людини тоншає, коли вона ворушиться у сні, і тоді я можу його розбудити, знаючи, що йому не буде жаль. Є сни коштовні, а є як сміття. Я буджу його і запитую:

— Він був лівшею?

— Думаю, що так, — відповідає Ісак сонно, проте швидко, і я бачу, що він знає, про що я думаю. — Зранку його взяли в полон і привели до мого шатра, щоб показати мені. Він був бородатий, мав зелені очі і рану на голові. Властиво, саме ту рану мені й хотіли показати. Її зробив я. Прикладом.

5.

Знову Хайфа, вересень 1975

Доротко,

Ти й не знаєш, яка ти щаслива, що живеш у своєму Вавелі і не знаєш тих страхіть, які діються зі мною. Уяви собі, що в постелі твого чоловіка, доки ти любишся з тим, кого любиш, тебе кусає і цілує хтось інший. Уяви собі, як в той час, коли ти любишся з коханим чоловіком, тобі безперервно муляє та рана, що, мов якийсь чужий член, улізла між тобою і твоїм коханням. Між мною та Ісаком лежить і завжди лежатиме якийсь сарацин із зеленими очима, обрамленими бородою! І на кожен мій рух він буде відповідати швидше від Ісака, бо він ближче до мого тіла, ніж тіло Ісака. І той сарацин — не вигадка! Та тварюка є ліваком і вона любить мою ліву цицю більше від правої! Це справжній жах, Доротко! Ти не любиш Ісака так, як я, скажи ж мені, як я можу пояснити йому все це? Я залишила тебе і Польщу й приїхала сюди задля Ісака, а знайшла в його обіймах якесь чудовисько з зеленими очима, яке прокидається по ночах, гризе мене своїм беззубим ротом і хоче навіть тоді, коли Ісак спить. Часом Ісак змушує мене кінчати на тому арабові. Коли не поклич його — він завжди тут. І завжди може…

Наш настінний годинник, Доротко, цієї осені поспішає, а на весну почне пізнити…

6.

Жовтень 1978

Доротеє,

Зранку, коли хороша погода, Ісак уважно досліджує склад повітря. Він приглядається, чи є в ньому волога, нюхає вітер, виважує, чи не захолодний полудень. Вловивши погідну мить, він наповнює свої легені особливим сортом спеціально підібраного повітря, а ввечері випускає те повітря з себе крізь пісню. Він каже, що ніхто не може співати весь час однаково добре. Пісня — як пора року. Вона приходить тоді, коли настає її час… Ісак, люба моя Доротко, не може заплутатись: він наче той павук, який висить на своїй нитці, зачіпленій до йому одному відомого місця. Натомість я заплутуюсь все більше. Той араб ґвалтує мене на очах у мого чоловіка, і я вже й не знаю, від кого отримую насолоду. Через того сарацина і чоловік мій здається мені інакшим, ніж раніше, я почала дивитися на нього іншими очима і відчувати новим, неможливим способом. Минуле несподівано змінилося; що більше навалюється майбутнє, тим більше змінюється минуле, воно вагітніє небезпеками і стає непередбачливішим від прийдешнього, переповнене давно замкненими кімнатами, з яких все частіше вистрибують живі звірі. І кожен звір має своє ім'я. Звір, котрий роздере мене з Ісаком, має кровожерне, довге ім'я. Уяви собі, Доротко, я запитала в Ісака, і він мені відповів. Він знав те ім'я цілий час. Араб зоветься Абу-Кабир Муавія. І свою справу він уже почав — одної ночі, десь у пісках, недалеко від водопою. Як і всі звірі.

7.

Тель-Авів, 1 листопада 1978

Дорога і забута Доротко,

Ти повертаєшся в моє життя в найбільш жахливий спосіб. Там, у своїй Польщі, у тих тяжких туманах, що тонуть під водою, тобі й не сниться, що я з тобою зроблю. Я пишу тобі з відверто егоїстичних міркувань. Часто мені здається, що я лежу зі широко розплющеними