Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів - Мілорад Павіч
В найкоротших словах, подія, що стала предметом уваги всіх згаданих джерел, відбувалася наступним чином. У літній столиці кагана на березі Чорного моря, там, де грушки на деревах восени білили вапном, а взимку зривали їх свіжими, зійшлося три теологи — один єврейський рабин, один християнин-грек і один арабський мулла, і каган оголосив їм про своє рішення перейти разом з усім народом у віру того з них, хто найкраще розтлумачить його сон. У тому сні хозарському каганові явився ангел і промовив: «Богу втішні твої помисли, але діла твої — ні». Навколо тлумачення цих слів розгорнулася суперечка, і гебрейські джерела, про які згадує Даубманус, описують розвиток подій наступним чином.
На початку диспуту гебрейський представник, рабин Ісак Сангарі, мовчав, даючи можливість висловитися двом іншим посланцям — грекові й арабові. Коли вже почало здаватися, що каган віддав перевагу аргументам ісламського учасника, в розмову втрутилася хозарська царівна на ім'я Атех, звернувшись до араба з наступними словами:
Ти надто мудрий, коли говориш тут зо мною. А я дивлюсь на хмари, які бредуть, зникаючи за горами, і пізнаю у них свої відлинулі думки. Часом із них капають сльози, та в ті короткі миті, як хмари розходяться, я бачу межи ними трохи чистого неба з твоїм лицем на дні, бо лиш тоді ніщо не заважає мені бачити тебе таким, яким ти є.
На це мулла сказав каганові, що він не пропонує хозарам нічого лукавого, а лиш святу книгу Коран, бо хозари не мають своєї Божої книги: Ми всі навчилися ходити, бо зліплені ми з двох кульгавих; проте ви ще й досі кульгаєте.
Тоді царівна Атех спитала в араба:
— Кожна книга має батька і матір. Батька, який помирає, запліднивши матір, і дає дитині ім'я. І має (книга) матір, яка народжує дитину, вигодовує її своїм молоком і випускає в світ. Хто є матір'ю вашої Божої книги?
Коли араб не зумів відповісти на це запитання, а тільки ще раз наголосив, що він не пропонує жодного обману, а лише Божу книгу — провісницю любові між Богом і людиною, царівна Атех завершила розмову наступними словами:
Перський шах і грецький цар на знак миру вирішили обмінятися безцінними дарами. Одні посланці з дарами вирушили з Царгороду, а інші — з Ісфагану. Вони зустрілися в Багдаді і тут довідались, що Надира, перського шаха, скинули з престолу, а грецький цар помер. Так глашатаї обидвох держав якийсь час були змушені залишатися в Багдаді, не знаючи, що робити з дарами і потерпаючи за своє життя. Але помітивши, що день за днем залишаючись на одному місці, помалу витрачають їх, почали радитися, що мають робити. Один із них сказав:
— Хоч що б ми не зробили — все буде недобре. Либонь, візьміть собі по дукату, а решту киньмо.
Так вони й зробили.
А що робити з нашою любов'ю нам, тим, хто шле її один до одного з глашатаями? Чи не зостанеться й вона в руках посильних, які візьмуть собі дукат, а решту кинуть?
Почувши ці слова, каган вирішив підтримати царівну, відмовив арабові у висловах, які наводить у своїй праці Халеві:
— Чому християни й мусульмани, котрі ділять між собою населену частину світу і яко монахи чи пустельники, в постах і молитвах служать кожен своєму богові з чистими намірами, — чому сі без упину воюють межи собою і досягають свого лише вбивствами, віруючи, що се — найпобожніший шлях, котрий наблизить їх до Бога? Вони воюють і вірять, що нагородою їм буде рай і вічне блаженство. Неможливо, однак, поєднати перше з другим.
Продовжуючи далі, каган закінчив свою мову наступними словами:
— У твого халіфа — могутні кораблі з зеленими вітрилами і воїни, які жують з обох сторін. Якщо ми перейдемо в його віру, що залишиться від хозарів? Мабуть, що краще нам, коли вже сього треба, прихилитись до євреїв, які прийшли сюди з Хорезму в часи Кітабії, перетворені греками на вигнанців і безпритульних блукачів? У них немає іншого війська, окрім того, що може увійти в храм чи у сувій, наповнений їхніми письменами.
І тоді нарешті каган звернувся до гебрейського представника, запитуючи в нього, що він може сказати про свою віру. Равві Ісак Сангарі відповів на те, що хозари не повинні переходити у жодну нову віру. Нехай вони залишать давню. Коли всі здивувалися таким словам, равві пояснив:
— Ви не хозари. Ви — євреї, отож і повертайтеся туди, де ваше місце: до живого Бога своїх предків.
І тоді равві почав викладати своє вчення каганові. Дні текли, ніби дощ, а він говорив і говорив. Спочатку він оповів каганові про сім речей, створених до сотворіння світу, і були се Рай, Тора, Правда, Ізраїль, Престол слави, Єрусалим і Месія, син Давидів. Потім назвав йому Речі найвищі: дух Бога живого, повітря із духа, вода із вітру та вогонь із води. А тоді сказав йому імена трьох матерів, і були ними: у всесвіті — вітер, вода й вогонь, у душі — груди, живіт і голова, у році — волога, мороз і спека. І сім подвійних суголосних: Бет, Гімел, Далет, Каф, Пе, Реш і Тав, а се: у всесвіті — Сатурн, Юпітер, Марс, Сонце, Венера, Меркурій і Місяць; у душі — мудрість,
