Портрет митця замолоду - Джеймс Джойс

між ними, поклавши ноги на присмалений підніжок. Містер Дедалус глянув на себе в трюмо над камінною полицею, підкрутив вуса, підгорнув фалди фрака і став спиною до жаріючого вогню; час від часу він забирав руку з-під фалди і підкручував то один, то другий вус. Містер Кейсі схилив голову набік і, усміхаючись, барабанив пальцями по шишечці на горлі. Стівен теж усміхнувсь, бо тепер уже знав: це неправда, що в горлі у містера Кейсі — мішечок зі сріблом. Він усміхнувсь, подумавши, як довго дурив його срібляний звук, що його робить містер Кейсі. А коли він спробував розкрити йому долоню — чи не там він ховає той мішечок зі сріблом, то побачив, що пальці в містера Кейсі не розгинаються, і містер Кейсі сказав, що ці три пальці йому скоцюрбились, коли він вручав подарунок королеві Вікторії на день її народження.

Містер Кейсі барабанив пальцями по шишечці й усміхався до Стівена сонними очима, а містер Дедалус сказав:

— Так... Ну що ж. Гарно ми прогулялися, правда, Джоне? Так... Цікаво, чи буде в нас нині хоч якась вечеря. Так-так... Ну що ж, наковтались ми нині озону на мисі, їй-бо.

Він повернувся до Данті:

— А ви взагалі не виходили, місіс Райордан? Данті насупилась й мовила коротко:

— Ні.

Містер Дедалус відпустив фалди фрака і пішов до буфету. Вийняв із шафки камінний глек віскі й поволі наповнив карафку, нахиляючись вряди-годи, щоб подивитися, скільки уже налито. Тоді поставив глека назад до шафки, налив трохи віскі у дві склянки, додав води і повернувся з ними до каміна.

— Один наперсток, Джоне, для апетиту.

Містер Кейсі узяв склянку, випив і поставив її поруч на камінну полицю. Тоді сказав:

— Гм, з голови не йде друг наш Крістофер, як він продукує...

Вибухнувши сміхом і кашлем нараз, він додав:

— ...продукує оте шампанське для хлопців. Містер Дедалус голосно засміявся:

— Крісті? Та в нього на лисині в одній бородавці хитрощів більше, ніж у цілій лисячій зграї!

Він нахилив голову, заплющив очі і, смачно облизуючи губи, заговорив голосом власника готелю:

— А як він солоденько з тобою говорить, ти що! Так уже воло обмочує, дай йому, Боже, щастя!

Містер Кейсі усе ще боровся з кашлем та сміхом. Стівен теж засміявся, впізнавши власника готелю у батьковім обличчі та голосі.

Містер Дедалус вставив у око скельце і, дивлячись на нього згори вниз, спокійно, по-доброму запитав:

— А ти чого смієшся, цуцику?

Ввійшли служниці й поставили полумиски на стіл. За ними ввійшла місіс Дедалус і розставила все по місцях.

— Прошу сідати, — сказала вона.

Містер Дедалус пішов на той кінець столу і сказав:

— Прошу сідати, місіс Райордан. Джоне, голубе, сідай уже.

Тоді обернувся до дядька Чарлза і сказав:

— Ну ж бо, сер, тут одна птиця на вас чекає.

Коли всі позаймали місця, він поклав руку на накривку, та одразу ж одсмикнув, кажучи:

— Ну, Стівене.

Стівен підвівся промовити затрапезну молитву:

Благослови нас, Господи, і ці дари Твої, які в щедрості Твоїй приймаємо через Господа нашого Ісуса Христа. Амінь.

Усі перехрестились, і містер Дедалус, вдоволено зітхнувши, підняв важку накривку, всіяну по краях перлинами крапель.

Стівен подивився на тілистого індика, який раніше лежав на кухонному столі пообв'язуваний і насаджений на рожен. Він знав, що батько заплатив за нього гінею у крамниці Данна на Д'Олієр-стріт і що продавець кілька разів наколював індикові груди, показуючи, який він добротний; запам'ятався навіть голос, яким продавець сказав:

— Візьміть цього, сер. Чудо, не птиця.

Чому містер Баррет у Клонґовзі називає свою лінійку «індичкою»? Та Клонґовз далеко, а тут над тарілками й полумисками здіймається теплий, важкий дух індика, і шинки, й селери, за ґраткою палахтить вогонь, зелений плющ з червоним гостролистом втішають душу, а коли вечеря закінчиться, внесуть великий сливовий пудинг, прибраний лущеним мигдалем та пагінцями гостролисту, весь у язичках синюватого полум'я, і зверху на ньому майорітиме зелений прапорець.

Це його перша різдвяна вечеря, і він думав про братів та сестричок, що чекають у дитячій — як чекав колись він, — коли принесуть пудинг. Він почував себе якимсь дивним, підстаркуватим у цім форменім піджаку з глибоким вирізом коміра; а вранці, коли мама привела його у вітальню, одягнутого до меси, батько заплакав. Це тому, що він згадав свого батька. Дядько Чарлз теж так каже.

Містер Дедалус накрив полумисок і став пожадливо їсти. Тоді сказав:

— Бідолаха Крісті, його аж перехнябило від його шельмівства.

— Саймоне, — сказала місіс Дедалус, — ти не подав місіс Райордан соусу.

Містер Дедалус вхопився за соусник.

— Невже! — заволав він. — Місіс Райордан, простіть бідолашного сліпця.

Данті прикрила тарілку руками:

— Ні, дякую.

Містер Дедалус повернувся до дядька Чарлза:

— Як там у вас, сер?

— Повний порядок, Саймоне.

— А в тебе, Джоне?

— Нормально. Собі візьми.

— Мері? На, Стівене, — це щоб волосся кучерявилось. Він щедро полив соусом Стівенову тарілку і поставив соусник на місце. Тоді спитав дядька Чарлза, чи м'ясо м'яке. Дядько Чарлз відповісти не міг, бо мав повен рот, і тільки головою кивнув.

— А слушно відповів наш друг канонікові, га? — сказав містер Дедалус.

— Ніколи б не подумав, що він здатен на таке, — сказав містер Кейсі.

— Я дам вам пожертву, отче, коли ви перестанете робити з Божого дому виборчу дільницю.

— Гарна відповідь католика своєму священикові, — сказала Данті.

— Вони самі напрошуються, — ґречно сказав містер Дедалус. — Мали б крихту розуму, то дбали б краще про релігію.

— Це і є релігія, — сказала Данті. — Вони сповняють свій обов'язок, остерігаючи людей.

— Ми ходимо до дому Божого, — сказав містер Кейсі, — смиренно молитися нашому Творцеві, а не для слухання передвиборчих промов.

— Це і є релігія, — повторила Данті. — Вони роблять правильно. Вони повинні наставляти паству.

— І розводити пропаганду з амвону? — спитав містер Дедалус.

— Звичайно, — сказала Данті. — Це справа суспільної моралі. Що це за священик, який не каже своїй пастві, що правильно, а що ні?

Місіс Дедалус відклала ножа з виделкою й сказала:

— Змилуйтеся, змилуйтеся! Хоч у