Відверто про Клавдію - Деніел Кіз
Чемп змусив її описати смерть Мікі Маккена.
— Хто стріляв?
— Боббі.
— І ще хто?
— Я допомагала тримати пістолет, — відповіла вона, — так само, як із Кріссі. Мій палець був на гачку, але я не натискала на нього, тож Боббі поклав свій палець поверх мого й відтягнув гачок назад.
Коли пішла вже майже дев’ята година допиту, детектив нарешті сказав:
— Гаразд, гадаю, ви втомилися, Лавді, і наразі ми маємо зупинити допит. Ви розповіли мені повну й цілковиту правду про все?
Клавдія нервово засміялася.
— …Мені справді важко давати вам правдиві відповіді.
— Я можу це зрозуміти.
— На початку я збрехала щодо всіх тіл до єдиного.
— Це тому, що ви були близько до тіл, адже так?..
— Я забрала життя з тих тіл, хіба не розумієте?
— Розумію.
Була десята тридцять вечора, допит наближався до кінця. Чемп розпорядився, щоб його нову головну підозрювану відвезли до готелю «Рамада-Північ» і щоб із нею в номері залишили помічницю шерифа, а на дверях — помічника-чоловіка.
— Я в чомусь неналежно поводився з вами? — спитав Чемп.
— Ні-ні-ні. Зовсім ні, — запевнила вона. — Ви були дуже милі… дуже чемні… дуже добрі.
5
Наступного ранку капітан Гердманн зателефонував до прокуратури округу Франклін і попросив, щоби хтось під’їхав і проконсультував їх. Заступник окружного прокурора Джеймс О’Ґрейді зайшов, прочитав справу й уважно прослухав плівки із зізнанням, прокручуючи окремі уривки знов і знов.
— Ви взяли Новатні й Політіса? — спитав О’Ґрейді в детектива Чемпа.
— Ще ні. Я відрядив помічників на їхні пошуки, але поки що ми їх не знайшли.
— Тут достатньо, щоб передати до суду присяжних, — сказав О’Ґрейді. — Ви маєте обґрунтовану підставу для арешту жінки. Але скажу вам от що: я не висуну проти неї обвинувачення, доки ці двоє теж не опиняться під вартою.
О третій дня Клавдію привезли з готелю «Рамада-Північ» назад до Департаменту шерифа, і Чемп з О’Ґрейді знову допитали її. Чоловіків непокоїли суперечності в її зізнанні. Вона точно описала будинок і поранення жертв, але її твердження про розташування тіл не збігалися з фактами. Вона правильно пам’ятала положення садового трактора в гаражі, але називала червоний «кадилак» Мікі «маленькою іномаркою». І хоча тіло Мікі знайшли в гаражі, вона казала, що його застрелили поза будинком, у снігу. Раптом вона згадала, що в кухонній мийці стояла синя миска з недоїденою вівсянкою. Оскільки ніхто не пригадував, що бачив таке, Чемп відрядив помічника до будинку Маккена перевірити це.
За кілька хвилин йому передали записку, що адвокат Лью Дай їде поговорити з Клавдією. Коли Чемп показав цю записку їй, жінка похитала головою.
— Він адвокат Боббі. Не хочу його бачити. Не хочу з ним говорити.
— Гаразд, — сказав Чемп. — Ви не зобов’язані, якщо не хочете.
Чемп знав, що Лью Дай — адвокат із кримінальних справ з широкою клієнтурою в середовищі наркодилерів, повій і сутенерів (практика, яку сам Дай називав «адвокатурою для бідних»). Його машину, чорний із золотом «роллс-ройс» з номерними табличками «ЛЬЮ ДАЙ», частенько можна було зустріти у Джерман-Вілліджі, районі Колумбуса, недалеко від в’язниці.
Говард Чемп не любив його й не довіряв йому.
6
Лью Дай розмашистими кроками перетнув дворик між залою суду та в’язницею, прямуючи до офісу шерифа. Він був метр сімдесят сім на зріст, міцно збудований, із білявим волоссям, зачесаним хвилею на чоло, щоб прикрити залисини. Його блідо-блакитні очі були вузько посаджені, а вираз обличчя — постійно насуплений.
Боббі Новатні зателефонував йому невдовзі після того, як Клавдію забрали на допит.
— Відбувається щось підозріле, — зізнався Боббі. — Не знаєш, що вона може наговорити Чемпу, а Клавдія ж із тих жінок, кого можна підбити сказати або вчинити що завгодно.
Боббі мав рацію. Ті кілька разів, коли Дай бачив Клавдію, у нього склалось те саме враження — вона була надзвичайно піддатлива до впливу.
— Перевір, чи її заарештували й звинуватили в чомусь, — попросив Боббі, — і внеси заставу, якщо зможеш.
Дай запевнив, що зробить усе можливе. Він багато років представляв інтереси родини Новатні й добре їх знав. Батько Боббі, чиї предки емігрували з Богемії ще до початку століття, поселився з дружиною Мері в суворому депресивному районі в Колумбусі, прозваному Днище. Після того як вона народила йому Боббі, Кріса, Енді й маленьку Марлін, він помер, і Мері Новатні виховувала дітей у гордій самоті. Відколи не стало батька, Боббі — тямущий юний самоук, який відчував, що більше нічого не навчиться в школі — постійно мав проблеми з поліцією Колумбуса через бійки, пиятику та дрібні крадіжки.
Лью Дай зробив дюжину дзвінків, намагаючись розшукати Клавдію, але помічники шерифа, включно з Говардом Чемпом, заперечували затримання Клавдії й те, що знають її місцеперебування. Дзвінки до прокуратури, до генерального прокурора й до в’язниці мали той самий результат. Дай відчував, що всі просто чинять йому опір.
Це його не зупинило. До того як стати адвокатом захисту, він був прокурором, а перед тим вивчав психологію. Він назавжди взяв за правило знати людей, з якими доводиться працювати: хто їм подобається, чим вони снідають, де випивають і з ким сплять. Усе про всіх. І, озброєний такою інформацією, він став експертом у перемовинах із правосуддям.
Цього ранку від одного зі своїх інформаторів він дізнався, що Клавдію ніч протримали в готелі «Рамада-Північ» і тільки-но повернули до офісу шерифа.
Попри слова Чемпа про те, що Клавдія не хоче з ним розмовляти, Дай знав, що вона як дитина, тож передумає, щойно його побачить.
Увійшовши до офісу Детективного бюро, він помітив її за одним із робочих столів. У минулому, бачивши Клавдію разом із Новатні на судових слуханнях, Дай зауважив її холодний відсторонений погляд. Її обличчя навіювало думки про дівчат з обкладинок глянцевих журналів. Зараз, схвильована, з опухлими щоками, блідим обличчям і почервонілими очима, та ще й здригаючись усім своїм рослим тілом, вона все одно мала ту саму ауру сексуальності.
Клавдія підхопилася на ноги й підбігла до нього.
— Допоможи мені, Лью, — схлипнула вона. — Мені недобре. У мене голова не в порядку.
Дай попросив дозволу поговорити з нею наодинці, і їм дали змогу скористатися кабінетом капітана Гердманна.
— Чому ти не хотіла мене бачити? — спитав він, коли вони залишилися вдвох.
— Я так заплуталася, — пробелькотіла жінка. — Не знаю, що відбувається.
Дай повірив їй, але також запідозрив, що зараз, у стані паніки, Клавдія погоджується з усім, хто б їй що не казав. У своїй наївності вона повірила б, що помічники шерифа намагаються їй допомогти. Побачивши знайомого, вона зробила оберт на 180 градусів і тепер линула до нього по захист.
— Хочеш, щоб я представляв твої інтереси?
— Так. Так. Я тебе знаю. Я довіряю тобі.
— Зі слів декотрих полісменів я розумію, що ти їм про щось говорила.
— Я розповіла їм, що Боббі погрожував мене вбити, і…
— Гей, не треба вдаватися
