Відверто про Клавдію - Деніел Кіз
— Так.
— Ви приїхали сюди добровільно, щоб поговорити з нами про цю справу?
— Я приїхала? — перепитала вона.
— Хто-небудь примушував вас їхати сюди?
— Ні.
— Ви стверджували, що маєте інформацію, яку нам варто було б знати у зв’язку з убивствами в Маккена?
— Так.
— Нічого, якщо я називатиму вас Лавді?
— Це чудово.
— Лавді, зважаючи на те, що ми говоримо про дуже серйозний злочин, закон зобов’язує мене пояснити ваші права. Ви вмієте читати й писати?
Жінка взяла картку, яку їй подав детектив, і за його вказівкою стала читати вголос. Дійшовши до слів «Я ознайомилася з вищенаведеним положенням про свої права. Я розумію, у чому полягають мої права», вона сказала:
— Насправді я нічого не розумію. Я така збентежена й розгублена.
— Дайте мені цю картку, — мовив Чемп.
Рядок за рядком він розібрав із нею пам’ятку про права, щоразу питаючи, чи їй зрозуміло, і вона відповідала, що так. Та коли він дійшов до слів «Я розумію, у чому полягають мої права», жінка заперечила:
— Не зовсім.
— Які у вас питання щодо них? — стримуючи нетерпіння, спитав він.
— Боюся, вони дізнаються, що я на них донесла. Я хочу захисту. Хочу бути впевнена, що все, що я скажу, не обернеться проти мене.
Чемп спитав:
— Ви маєте на увазі Роберта Новатні й Діно Політіса?
— Саме так, — відповіла вона. — Я б хотіла, щоби Діно й Боббі думали, що ви дізналися про це з іншого джерела.
— Лавді, ви кажете про інший аспект розслідування як про протилежне розумінню власних прав. Щойно дізнавшись усе, що ви хочете нам розповісти, ми скажемо, як можна звести вашу участь до мінімуму — якщо це можливо. Цього я не знаю, доки не знаю всього, що ви хочете мені повідомити.
— Гаразд.
Майже годину вони розбирали все заново. Нарешті Чемп зробив паузу й повільно промовив:
— Це ваші конституційні права. Тепер ви їх розумієте?
— Так, — відказала Клавдія.
Чемп попросив її визнати цей факт, зазначивши час — 14:35 — і дату.
— Сьогодні чотирнадцяте березня, — нагадав він.
— Я не можу навіть писати, — зізналася вона. — Від цих ліків я геть ні на що не годжуся. Третє… чотирнадцяте… який зараз рік?
— Тисяча дев’ятсот сімдесят восьмий, — підказав детектив.
— Можна мені води?
— Звісно. Може, хочете філіжанку кави?
— Будь ласка. Ці ліки мають кілька шкідливих побічних ефектів. Відчуваєш зневоднення.
Поставивши кілька запитань про її минуле, Чемп зазначив, що його першочергова мета — дізнатися, що їй відомо про вбивства в Маккена.
— Ви маєте таку інформацію?
Вона сказала, що має.
— Ви знали Мікі Маккена?
— Не особисто.
— Ви знали матір Маккена?
— Так.
— Як ви з нею познайомилися?
— Мене запрошували до неї на вечерю.
— То ви бували в її домі? — у голосі Чемпа було чутно подив. — Скільки разів?
— За останні три роки я бувала там кожні шість місяців. Тож скільки разів це буде за три роки? Не можу навіть порахувати.
— І від кого ви отримували ці запрошення?
— Від Матінки, — відповіла вона, маючи на увазі матір Маккена.
Цієї миті до кабінету увійшов лейтенант Дейві й сів поряд із капітаном Гердманном. Чемп попросив Клавдію описати будинок, і вона це зробила дуже точно. Сказала, що фасад був бежевий, оточений кущами й чагарниками. Одноповерховий дім — без сходів нагору. Змальовуючи кухню, вона завважила, що в ній було безліч шафок, оскільки Матінка добре куховарила.
— Отакої! Я щойно збагнула дещо про стіл! — вигукнула вона. — Там був антикварний стіл зі справжнього важкого дуба. І ще — не знаю напевне, але гадаю, що якщо вийняти стільницю з великого стола, то всередині буде повно наркотиків. Цей стіл прибрали з будинку десь за кілька тижнів до… ви кажете «потрійне вбивство», бо не знаєте про четверте тіло, так?
— Ні, я нічого не знаю про четверте тіло, — схвильовано мовив Чемп, — принаймні зараз.
— Гаразд, тож ви називаєте це потрійним убивством, — продовжила Клавдія. — Той стіл прибрали. Картини зі стін зняли.
— Розкажіть мені, — попросив Чемп, — коли ви востаннє були в цьому будинку.
— Перед днем святого Валентина. Це чотирнадцятого лютого, так? Я була там за два дні до того… У неділю було дванадцяте. Ніколи не забуду дванадцятого лютого.
— Чому?
— Жартуєте? Це ж тоді вбили тих чотирьох.
— Про які вбивства ви кажете?
Жінка спантеличено втупилася в детектива.
— Ми говоримо про одне й те саме?
— Ну, це я й намагаюся з’ясувати. Чому вам на думку спадає дванадцяте лютого?
— Та дата… це той день, коли загинули Матінка, Мікі, Кріссі й те, інше дівча.
— Гаразд, дозвольте спитати у вас дещо. З ким ви приїздили до будинку Маккена?.. Хто був із вами?
— Новатні в «олдсмобілі». Він був за кермом.
— А хто ще?
— Більше нікого з нами в машині не було, але Політіс їхав слідом… у машині своєї дівчини. Бачте, [ім’я видалене] зовсім нещодавно вийшла з державної лікарні. Що б не сказав їй зробити, вона просто зробить. І навіть не питатиме… як я. Вони користуються такими [як ми], змушують робити для них усілякі речі. А ми не усвідомлюємо, що коїмо. А потім трапляється щось подібне.
— [Вона] колись входила до будинку?
— Не думаю. Ніколи не бачила, щоб вона входила. Не думаю, що вона там бувала.
Чемп рішуче відрубав:
— А ви входили до будинку? Ну ж бо, ми говоримо про ніч, коли вбили Мікі, Матінку й Кріссі. Ви входили в дім?
— Так.
— Гаразд, що ви побачили першим, коли увійшли туди?..
— Ну, ми увійшли з чорного ходу, тож спочатку я побачила кухню.
— …Коли ви тільки-но увійшли в дім, Мікі й Кріссі були вже там?
— Не пам’ятаю…
— Але ж Матінку ви бачили?
— О, так. Вона плакала… страшенно засмучена. Я намагалася поговорити з нею, та не могла зрозуміти ні слова з того, що вона казала…
— Що сказав їй Діно?
— Він таким саркастичним тоном наказав їй замовкнути й дав чітко зрозуміти, що не хоче більше чути ніяких ридань.
— Де це сталося?
— На кухні.
— На кухні?
— Там вона була, коли я тільки-но увійшла до будинку крізь чорний хід. Вона стояла на кухні, притулившись до шафки над мийкою, начебто трималася за голову й скаржилася на нестерпну мігрень.
— Ви були там, коли її застрелили, Лавді? Знаю, ви не хотіли бачити, як у неї стрілятимуть, але ви там були?
— Так, — прошепотіла вона.
— Хто саме стріляв у неї… хто саме натиснув на гачок?
— Діно.
Чемп засовався на стільці.
— Отже, ви кажете мені — і у вас немає жодного сумніву, — що ви бачили
