Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
Хлопцям не треба було цього двiчi казати, i зараз пропали за дверима.
- Сiдай, вашмосць, з нами, - запрошувала Аксакова Петра.
О. Плетенецький слiдив пильно за поведенням Петра i видно було, що був з нього вдоволений. Бо Петро поводився цiлком природно, з достоїнством i повагою. начеб на панських покоях вирiс. О. Плетенецький боявся зразу за нього, що такий степовик не знатиме, як ступати по панському помостi.
- Умовимось зараз за вимоги, вашмосць, - каже Аксак.
- Полишаю це вашiй милостi, - каже Петро, легко склонившись та поправляючи свого козацького чуба на головi. - Я мушу поперед усього показати, чи я вiдповiм моєму завданню на такому почесному становиську, а потiм вже, ваша милiсть, мою працю оцiните.
Це дуже Аксаковi подобалось.
Опiсля о. Плетенецький попрощався i вiд'їхав, а прощаючись з Петром, каже:
- Гарно ти, Петре, поводився, помагай бiг! Не забувай на мене. Твiй клунок то я тобi ще нинi пришлю.
Петровi визначили гарну кiмнату в Аксаковiй палатi, з виглядом на Днiпро. В кiмнатi стояв один стiл, кiлька стiльцiв, велике лiжко i шафа. Невдовзi опiсля принiс слуга клунок Конашевича, котрий прислали з Лаври. Конашевич зараз розв'язав його i став складати у шафу свої статки. За слугою ввiйшов у кiмнату панський лакей по-чужинськи одягнений. То був дужий, добре вигодуваний парень з оголеним лицем. Вiн держав голову вгору, узявся пiд бiк рукою i оглядав цiкаво Конашевича. Вiдтак сiв на стiльцi, висунувши далеко на кiмнату ноги.
- Вашець, будеш тут учителем?
- Побачиш, - каже Конашевич, не перепиняючись у роботi.
- Я хотiв вашецi сказати, який тут порядок у нас, а то блукати будеш, мов вiвця. Ми тепер оба тут служимо, i я, як старший товариш, вважаю за свiй обов'язок зi всiм тебе познайомити, увi всiм тебе поучити. Гадаю, що згодом ми будемо приятелями. Наш пан - великий дук, ну, вельможа. Вмiє нагородити, але i покарати знає. Тут одного вчителя - то приказав таки канчуками вибити i до льоху замкнути. Вельможна панi, як собi якого подобає, то йому добре. Хто у її ласку попаде, то щасливий i може собi вiдтак не на одне позволити, до чого iншому зась. Вашець гарний хлопець, i можеш подобатися. Попробуй, а буде тобi добре життя, а тодi i менi, i другим слугам мiг би ти багато помогти. Хлопчиська, себто паничi, пустi, як звичайно панськi дiти. Не хочуть вчитися, а ти перед вельможним панством нiколи на них не жалуйся, а навпаки хвалися, та не дуже собi морочи голову їх наукою. Правду кажучи, на якого чорта їм наука? Вони будуть багатi, а цього їм досить, що будуть i мудрi. От так щось зверха полизати, та й годi. Тут був такий один вчитель, що хотiв поробити з них Соломонiв, а вони йому кiлки на головi тесали. Вiн якось раз всердився i сiпнув старшого, того Олеся, за вухо. Господи! Що тут було герезiї! Панi такого бешкету наробила, плакала - я чув усе з другої кiмнати - i пан мусив згодитися на це, що вчителя гайдуки вибатожили: тридцять канчукiв дiстав, всадили на одну нiч до льоху, а на другий день прогнали. Ага! Мало що я не забув. Є тут ще на респектi у вельможної панi стара панна Зося. До неї також добре пiдлобизатися, бо вона у вельможної панi має слово. А цю цяцю найлегше взяти на гарнi словечка, бо вона у великих претензiях i здається їй, що кожний мусить в неї влюбитися. А то таке старе опудало, що аж гидь дивитися. Впрочiм, сам побачиш, їй безвпинно голова болить i з носа капає. А мастить себе такими пахощами, що аж на вулицю чути. У неї вiчно ахи та охи. Ти трохи поахай та поохай, то так її прив'яжеш до себе, що з руки їстиме i зробить тобi, чого ти захочеш. - Лакей говорив це, показуючи свою вищiсть, яку панськi лакеї так по-мистецьки вмiють показувати супроти рiвних собi або нижчих.
Конашевич робив свою роботу i лише посмiхався, слухаючи цього базiкання.
Та як Петровi треба було перейти коло лакея, то встав, поклепав Петра по плечу i каже:
- Будь, вашець, проворний i хитрий. Ти гарний хлопець i можеш жiнкам подобатись, а то грунт. Того би на воловiй шкурi не списав, що я знаю. Я тут служу вже десять лiт i мав час усе спенетрувати, але так годi вiдразу все вичитати, мов з книжки.
- Послухай же тепер, пане-товаришу, що я тобi скажу, а потiм то ледве чи будемо приятелями. Як ти, ледаре, поважишся ще раз менi такi теревенi плести, як тепер, то так тобi морду поб'ю, що тобi пика вище носа спухне. Розумiв? На те тебе панство годує, щоб ти пiдслухував, та обмовляв, та язиком обносив? Геть звiдсiля! На очi менi не показуйся, бо як тобi дам ляпаса, то носом землю запореш. Тепер рушай звiдсiля i пришли менi послугу.
При першiм словi "ледаре", лакей встав i створив рот iз зачудування. При другiм словi вiн випрямився в струну, а при послiднiм вже був при дверях.
"Горда штука, ге-ге, - говорив до себе вже в сiнях, - поводиться, мов пан, а то собi простий козак. Що вiн собi думає мене так зневажати? Пiдожди! Я небо i пекло порушу, а тебе звiдсiля викурю. Буду по кожному кроцi пiдглядати i пiдслухувати, а таки щось на тебе знайду. Ба! Але то небезпечний чоловiк, бо тi козаки усi небезпечнi горлорiзи. Я не хотiв би в його лабети попастися. Мiг би мене скривдити, бо йому все одно. то зайда. Ага! Ти хотiв, щоб тобi прислати якого служку. Добре, будеш мати такого, що якраз для тебе, який пан, такий крам". Льокай усмiхнувся, що знайшов такий гарний спосiб помсти за зневагу.
Тим часом Петро присiв на стiльцi i задумався.
"Гарно я попався. Тут вчителiв i канчуками частують. Бiдний той, якийсь сiрома-бакалавр, що на собi таке витерпiти мусив. I я маю бути не знать як довго панським блюдолизом! Сама душа проти цього бунтується. Що отцевi архiмандритовi на ум прийшло мене на це мiсце ставляти, в такiй понижуючiй ролi, бiгме не розберу. Вiн, очевидно, менi ще не доповiв усього. Говорив про злуку козацтва з церквою, а мене, замiсть оставити мiж цим козацтвом, загородив сюди мiж вельмож на блюдолиза. I я маю
