На білому світі - Микола Якович Зарудний
— І чи підуть за ним люди,— додав Кожухар.
— Саме так. Мені розповідали про засідання правління, де обговорювали план посівних площ…
— Якщо є план, то його треба виконувати, Олександре Івановичу,— зауважив Бунчук.— Нам про це говорити нічого.
— Розмову про плани розпочав я,— сказав Платон.— Ось ви нам запланували посіяти триста вісімдесят гектарів кукурудзи…
— І сійте,— порадив Бунчук.
— Але навіщо стільки? Ми її не зможемо обробити. У нас немає машин,— гаряче доводив Гайворон.— Найвищий урожай кукурудзи у нас був — сімнадцять центнерів. А скільки праці затрачували! Крім того, ми зменшили посіви пшениці на триста гектарів, буряків на сто. Я вас питаю, хіба це по-хазяйськи? Це злочин перед людьми і перед державою.
— Що за розмови, молодий чоловіче? — Перший секретар роздратовано запалив сигарету.— Думати треба, коли говориш.
— Ми не тільки думали, а й підраховували,— витримав колючий погляд секретаря Платон.— При такому плануванні кукурудза завдає нашому господарству великих збитків.
— Мене дивують ваші настрої, товаришу Гайворон,— підвівся Бунчук.— Кукурудза — партійна культура. Народ її назвав королевою полів! І це треба пам'ятати. В останньому виступі на Пленумі товариш…
— Не знаю, як де, а в нас ця королева, можна сказати, зовсім безпартійна,— поскаржився Вигон.— Цілісіньке літо, звиняйте, баби рачкують біля неї, а вона не родить. А що вродить,— не збереш до снігу.
— Пшениця у нас, Петре Йосиповичу, партійна,— подав і свій голос Кожухар,— буряки у нас теж до кандидатів підходять…
— Так ви що, проти кукурудзи? — чеканив кожне слово перший секретар.
— Ні, якщо ми засіємо сто гектарів,— сказав Платон,— доглянемо їх, своєчасно зберемо, то урожай буде більший, ніж з чотирьохсот…
— Ви мені тут байок не розказуйте,— перебив Бунчук.
— У нас і підрахунки. Ленін учив, щоб ми лічили…
— Державний план для нас — закон,— поклав важку долоню на стіл Бунчук.
— Але ж нам видніше, що сіяти у Сосонці і скільки… Державні плани ми виконаємо, хліб здамо. Ми знаємо свої грунти, умови, чому ж за нас планує хтось?
— Це тема — не для дискусій!
— А як завтра запланують нам сіяти чумизу?
— Скажуть — будете сіяти.
— Воно-то, конешно, але… не знаю, не знаю,— затягнувся самосадом Чемерис.
— Чули? — звернувся до Мостового Бунчук.— Він уже державні плани збирається переглядати. Не з того починаєте, товаришу Гайворон.
— Я сказав те, що думаю.
Коляда з нетерпінням чекав, поки закінчиться оця неприємна розмова, У нього визрів план. Якби він здійснився, то Семен Федорович відвів би всі удари…
— Петре Йосиповичу,— діждався паузи.— У мене є пропозиція і прохання.
— Слухаю,— байдуже промовив той.
— Я хотів би просити, щоб нам призначили агрономом… Платона Андрійовича Гайворона. Четвертий курс академії закінчує, виріс тут…
— Мене дивує ваша пропозиція, товаришу Коляда. Ви що, спали, коли тут виступав зі своєю платформою Гайворон? За такі розмови партквитки колись відбирали…
— То ж колись,— сказав Мостовий.
— І тепер нам ніхто не дав права ревізувати рішення директивних органів,— провадив далі Бунчук.
— Я не ревізую, а думаю,— відказав Платон.— Думати можна?
— Без демагогії! — постукав олівцем Бунчук.— Ви думайте над тим, як виконати рішення, а не розводьте антимонію. Я попереджаю, якщо й надалі у вашому колгоспі так ітимуть справи,— ми приєднаємо вас до городищенської артілі.
— Знов? — штовхнув Чемерис ліктем Кожухаря.
— Ви наш колгосп уже двічі приєднували і двічі відділяли,— глухо кашляв Сніп.
— А це буде востаннє,— хмурив кошлаті брови Бунчук.— Якщо самі не вмієте господарювати,— інші навчать.
— Дайте нам уже спокій, товаришу Бунчук,— зітхнув Мазур.— Усі ці перетурбації нам боком виходять.
— Ми розберемось,— пообіцяв той.— А відносно агронома, Семене Федоровичу, то завтра ж поїдьте до Кутня і привезіть його назад. Пробачення попросіть і привезіть.
— Але ж він… розумієте, сам виїхав… і ми тут думали…— ніяк не міг зв'язати речення Коляда.
— Для Гайворона місце готували? Рано ще товаришеві Гайворону керувати, Семене Федоровичу,— склав папери секретар.
— Ніякого мені місця не треба, і його ніхто для мене не готував, товаришу Бунчук,— відповів Платон.— Я тракторист — іншої роботи не прошу ні у вас, ні у Коляди. І не просив, до речі, ніколи.
Бунчук поспіхом взяв папку і до Мостового:
— Поїхали. А вам, товаришу Підігрітий, треба попрацювати ще над вихованням молодих комуністів…
Коляда провів гостей до машини.
— То він так, Петре Йосиповичу, молодий,— вигороджував себе і Гайворона.
— З такими питаннями не жартують. Глядіть мені,— перший секретар сів у машину.
— Будемо глядіти, — пообіцяв, прощаючись, Коляда, хоч не мав ні найменшої уяви, куди і за ким він буде дивитись.
— Чистої води демагог,— не міг заспокоїтись Бунчук.— Він ще насмілюється критикувати державні плани. Чули?
— Плани для Сосонки затверджували ми,— ніби між іншим, зауважив Мостовий.
— «Ми», «ми»! — зірвався на крик Бунчук.— На мене з усіх боків тиснуть! Давай, давай… А я ж мовчу?
— Може, і не треба мовчати? — заглиблюючись у свої думки, промовив Олександр Іванович.
— Ви що, теж підтримуєте Гайворона? — перехилився через спинку сидіння Петро Йосипович.
— Майже…
— Гм, дивно, товаришу секретар, дуже дивно,— підняв
