Проби - Мішель Монтень
Не легше камінь гнітить мої кості,
Як хвалять мене нащадки: ні з тіла мого,
Ані з гробу, ні з праху благословенного
Не родяться фіялки.
Персій, І, 36
Але про це я вже загадував деінде. Зрештою, після битви, в якій десять тисяч душ скалічіє чи згине, говорять лише про якихось п'ятнадцять її учасників. Треба якогось геройського подвигу чи якогось справді виняткової відваги вчинку або щасливого випадку, багатого на важливі наслідки, щоб уславився не лише простий жовнір, а й сам верховода. Вбити одного ворога, двох, десятьох ворогів, глянути сміливо в очі смерті, то, вірю, не марничка для кожного з нас, бо тут віддаєш себе всього; але для світу ті речі такі звичні, так часто сподибувані щодня, що їх треба бозна-скільки ж, аби здобути його визнання. Ось чому нам не випадає особливих почестей.
Звичайний і дуже частий випадок,
Один з колоди Фортуни.
Ювенал, VIII, 9
Серед тисяч відважних людей, загиблих зі зброєю в руках за п'ятнадцять сторіч у Франції, навряд чи вийметься сотня таких, про кого ми бодай щось та знаємо. У нашій пам'яті затерлися не лише імена отаманів, а й самі битви та звитяги; доля більшої частини світу за браком реєстру зостається невідомою і не лишає по собі жодного сліду.
Якби я мав до своїх послуг реєстр незнаних подій, то, гадаю, завиграшки замінив би ними перші-ліпші відомі нам. Та ба, навіть про римлян і греків, дарма що вони мали стількох письменників та свідків і могли похвалитися стількома винятковими і преславними діяннями, до нас дійшло так мало відомостей!
Далі багато таких, що слава їх темна покрила.
Верґілій, Енеїда, VI, 302
Пер. Михайла Білика
То вже розкіш, якщо за якесь сторіччя люди бодай приблизно пам'ятатимуть, що в наш час у Франції точилися горожанські війни.
Спартанці, йдучи на бій, складали офіри Музам, аби їхні подвиги були гожо та гідно описані, розуміючи, що коли їхні подвиги знаходять свідків, удатних дарувати їм життя й безсмертя, то це неабияка ласка богів.
Невже і справді комусь примариться, що при кожній сальві у нього з рушниць і при кожній небезпеці, на яку він наражається, неждано-негадано вродиться писар, аби завести грізну притрапку до протоколу? А хоч би й уродився, хоч би і сто їх уродилося, то однак не проіснували б і трьох днів і так би й не потрапили нам на очі! Ми не посідаємо і тисячної частки всіх давніх творів; доля дає їм довше чи коротше життя на свій розсуд. З другого боку, чи можемо ми ручитися, що до наших рук не потрапили найгірші взірці, ми ж бо не бачили решти. Предмет історії — не абищиці: треба бути верховодою, завойовником великого царства; треба виграти п'ятдесят дві запеклі битви, завше виступати в меншості проти ворога, як Цезар. Десять тисяч вірних товаришів та великих отаманів лягли кістьми поруч нього, мужньо і славно воюючи, але імена їх зберігалися впам'ятку, доки жили їхні жінки та діти:
З слави тієї до нас лише промінь малий докотився.
Верґілій, Енеїда, VII, 646
Пер. Михайла Білика
Навіть хто доконував шляхетних вчинків на наших очах, через три місяці чи три роки по їхньому сконові зазвичай словом не пом'януть, наче вони й на світі зроду не жили. Всякий, хто, озброївшись надійно міркою та лінійкою, загадається над тим, про яких людей і про які чини й вичини заховується в книжках слава і пам'ять, неодмінно викриє, що в наш вік дуже мало було чинів і дуже мало осіб, які могли б і собі замахнутись на таке. Хіба мало ми бачили зацних і гідних людей, які пережили свою власну репутацію і з болем спостерігали, як на їхніх очах гасне їхня слава, цілком заслужено добута замолоду? І задля якихось трьох років такого фантастичного і примарного життя ми повинні розлучатися з життям правдивим і достеменним, поринаючи у вічну смерть! Мудреці ставлять перед собою шляхетнішу і справедливішу мету в цьому такому важливому починанні.
Заплатою за добре діло є звершення його.
Сенека, Листи, 81
Нагородою за послугу є сама послуга.
Сенека, Листи, 81
Можна цілком вибачити малярові чи іншому рукомесникові, врешті й риторові чи граматикові, що вони гріють чуба, намагаючись здобути ім'я своїми творами; але діяння чесноти надто шляхетні самі собою, аби шукати нагороди ще десь, опріч їхньої власної вартості, а надто у минущості людських судів.
А проте ці фальшиві заблуди мають заслуги перед людьми, вони змушують їх до вірності своєму обов'язку; вони пробуджують у людові цноту; вони дають змогу княжатам бачити, як весь світ благословляє пам'ять Траяна і відвертається з нехіттю від Нерона; вони змушують їх здригатися, бачивши, як ім'я цього великого ірода, колись грізного і страшного, сьогодні перший-ліпший школяр кляне і вільно ганьбить, як хоче, на всю губу; то хай же ті блуди-заблуди в'їдаються в нас і хай їх насаджують серед нас, скільки мога.
Платон, всі зусилля скеровуючи на те, аби зробити громадян чеснотливими, радить їм не гордувати добрим іменем та шаною серед люду і проголошує, що силою якогось божого натхнення навіть лихі люди частенько потрапляють як на словах, так і в думках своїх непомильно відрізняти зло від добра. Згаданий філософ та його напутник Сократ великі мастаки у просто-таки дивовижний спосіб і з незвичною сміливістю вдаватися до божеських об'явлень і божеських діянь скрізь, де безпорадна людська сила; як трагічні поети вдаються до Бога, не вміючи
