Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Проби - Мішель Монтень

Проби - Мішель Монтень

Читаємо онлайн Проби - Мішель Монтень
твій учинок буде відомий лише тобі». Якщо ми не шануватимемося, якщо безкарність буде наріжним каменем правосуддя, то яких тільки злочинств ми не накоїмо повсякдень! Те, що вчинив Секст Педуцей, віддаючи вдові Гая Плотія скарб, довірений йому без свідка (таке і мені самому не раз траплялося робити), я не вважаю за гідне особливої хвали, але вважав би за велику ганьбу, якби хтось не скористався зі своєї безкарності. Тож, гадаю, доречно і дуже корисно освіжити в пам'яті приклад Секстилія Руфа, якого Цицерон винує в тім, що він загарбав спадщину, йдучи проти свого сумління, хоча діяв згідно з чинним законодавством, а не всупереч йому, а також приклад М. Красса[125] і К. Гортензія, владних і могутніх людей, яких один чужоземець підбивав успадкувати маєтність за фальшивим тестаментом (прагнучи таким чином легше урвати і свою частку), а ті, хоч і не брали, для годиться, участі в фальшуванні, проте не погребували скористатися з його плодів; на їхню думку, вони себе не зганьбили, бо, мовляв, були перед скаржниками свідками та законом. Хай пам’ятають, що мають за свідка Бога, себто, по-моєму, наше сумління. Цицерон, Про обов'язки, III, 10.

Чеснота — річ надто марна і фривольна, якщо черпає свою снагу у славі. Тож даремні були б наші потуги забезпечити їй високе місце і відлучити від щасливого випадку, бо чи є щось випадковіше за славу? Безперечно, всім рядить випадок. Він радше з примхи, ніж зі справедливості, одне прославляє, а інше прирікає на забуття. Саллюстій, Змова Катиліни, 8. Поширення вістки про наші чини та вичини, зведення їх на очі — то просто нам дзвінка світить, та й годі, доля дарує нам славу зі свого капризу.

Я не раз бачив, як слава випереджає заслуги, і не раз пересвідчувався, що вона їх незмірно перевищує. Хто перший зауважив її подібність до тіні, той і сам не знав, яке влучне його спостереження; і та і та надзвичайно примхливі: до того ж тінь вряди-годи також іде поперед ходака й іноді набагато довша за нього. Ті, хто научає шляхтича бути хоробрим тільки з гонору, наче гонор славна ознака лише шляхетства. Цицерон, Про обов'язки, І, 4, хіба не навчають його одного, аби він ніколи не ризикував, якщо його не бачать інші, і завше дбав про приявність свідків, готових згодом розповісти про його звагу; і це тоді, як навколо тисяча нагод звершити щось геройське, зостаючись непоміченим? Скільки геройських подвигів окремих вояків пропадає в гущі січі! Хто в такій сутичці бавиться стеженням за іншими, той, мабуть, сам байдикує. Свідкуючи, як його товариші билися, він тим самим свідкує проти самого себе. Муж великодушний і мудрий визнає звагу, найсуголоснішу природі: і вона у чині, а не у славі. Цицерон, Про обов'язки, І, 19.

Єдина слава, на яку я важу в житті, — прожити його спокійно, прожити не за Метродором, Аркесилаєм чи Аристидом, а за самим собою. Скоро філософія не зуміла знайти жодного шляху до спокою, придатного для всіх, хай кожен шукає його окремо.

Чому завдячують Цезар та Олександер незмірну велич своєї слави, як не фортуні? Скільки людей згасло під ударами недолі на самім початку їхнього життєвого шляху! Скільки було таких, про кого жодна чутка до нас не дійшла, хоча вони появили б не менше мужності, якби нещасливий льос не осадив їх на самому почині! Серед стількох різних пригод щось я не пригадаю, аби читав, щоб Цезар коли-небудь був поранений, а проте тисячі людей загинули від небезпеки куди меншої, ніж найменша з тих, що він зборов. Безліченна безліч славних подвигів не лишила по собі найменшого сліду, і тільки окремі з них заслужили на визнання. Не завше опиняєшся першим у виломі мурів або на чолі війська перед очима свого верховоди, мов на кону. Не раз зазираєш у вічі смерті, застрягши десь у живоплоті чи у рові; не раз важиш головою, беручи якийсь курник; або коли треба викурити пару жалюгідних аркебузників зі шпихліра; чи самому одвихнутися од загону й орудувати самостійно, як до обставин. А якщо приглянемося пильніше, то, либонь, додивимося, що найнепоказніше виявляється найнебезпечнішим і що у війнах, які точилися в наш час, більше полягло достойних людей у дрібних і нікчемних оказіях, при взятті якоїсь стодоли, ніж на почесних і славетних бойовищах.

Хто думає, ніби дурно положить свою голову, якщо те станеться не в якійсь голосній потребі, той замість уславити свою смерть доброхіть заганяє своє життя у тінь, марнуючи тим часом чимало гідних приводів наразитися на небезпеку, а кожен з них по-справжньому власний, бо вивірений власним сумлінням кожного дійовця. Се бо хвала наша, свідчення совісті нашої. Апостол Павло, IIПослання до коринтян, І, 12. Хто порядний лише задля того, щоб про це знали і, знаючи, шанували його більше, хто доброчинець лише під умовою, що його цнота стане відома, той не є мужем, від якого можна б сподіватися багато чого.

Здається, до кінця зими цієї

Звершив він вікопомний велетруд,

Та вкритий тайною, — і через неї

Я з оповіддю не поспію тут.

Він обганяв навальністю своєю

Ту славу, що про нього рознесуть.

Про подвиги ж відомості ось звідки:

Доносили усе живі ще свідки.

Аріосто, Роланд Несамовитий, XI, 81

Треба йти на війну з повинності й чекати на винагороду, яка йде за кожною доброю справою, хоч би якою та була прихована, ба навіть за кожною чеснотливою думкою, і тою винагородою є вдоволення, що його чисте сумління чує в собі від гідного вчинку. Треба бути мужнім ради себе самого і ради гордощів, які підтримують твій душевний гарт, усупереч усім ударам недолі:

А Мужність, власним сяйвом ясніючи,

Невдач не знає: нащо їй почесті? —

Не з волі натовпу хисткого

Візьме або відкладе сокири.

Горацій, Оди, III, 2, 17

Пер. Андрія Содомори

Не на те, щоб хизуватися, потрібен нам душевний гарт, він потрібен нам у нас самих, де в нашу душу зазирає тільки наше, а не стороннє око. Він оберігає нас від страху смерті, болю, навіть ганьби; дає нам силу перетерплювати втрату дітей, приятелів та майна; а в потребі веде нас, напришкуватих і зухвалих, у бій, не для якогось там зиску, а ради блиску самої чесноти. Цицерон, Про найвище благо і найвище зло, І, 10. Ця вигода куди більша, і прагнути її і сподіватися куди достойніше, ніж домагатися честі й слави, того, що, зрештою,

Відгуки про книгу Проби - Мішель Монтень (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: