Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

“Боже! Що з ним таке?.. Що трапилось? Може йому треба поговорити а цим пекельним ангелом, його ангелом-охоронцем, який живе, сховавшись у мансарді між кімнатами Європи й Азії?”

Заклопотана такими болісними думками, Естер ледве чула музику. Тим легше повірити, що вона зовсім не слухала барона, який тримав обома руками ручку свого “анхел” і щось говорив їй своєю польсько-єврейською говіркою; його чудна вимова завдавала не менше прикрості тому, хто її слухав, ніж читачеві.

— Есдер, — сказав він, випустивши її руку й відштовхуючи її легким рухом незадоволення, — фі мене не злухайте!

— Ах, барон, ви перекручуєте любов так само, як і французьку мову.

— К шорту!

— Я тут не в себе в будуарі, я в Італійській опері. Якби ви не були касою виробу Юре або Фіше, касою, що якимсь чудом перетворилась на людину, ви не робили б стільки галасу в ложі жінки, яка любить музику. Звичайно, я вас не слухаю! Ви шарудите в моєму платті, немов комаха в папері, і мені аж смішно, такий ви жалюгідний. Ви кажете мені — “фі харненькі, фі аббетитні...” Старий фат! А якби я вам сказала: “Ви мені сьогодні менш неприємні, ніж вчора, повернімось додому?” Та я ж помічаю по ваших зітханнях (хоч я вас не слухаю, а, проте, відчуваю), — я бачу, що ви здорово пообідали, у вас починається травлення. Добре запам’ятайте (я вам досить дорого коштую, а тому маю давати подеколи поради за ваші гроші!) — запам’ятайте, любий, що людині із затрудненим травленням, як от у вас, не дозволяється казати коханці байдужим тоном і невчасно: “Фі харненькі...” Блонде каже, що один старий солдат помер від такої завзятості в обіймах... релігії. Зараз десята година, ви скінчили обідати о дев’ятій у дю Тільє з вашим франтом графом де Брамбуром, вам треба перетравити мільйони й трюфелі, — зайдіть завтра о десятій!

— Як фі шорстокі... — скрикнув барон, визнаючи глибоку справедливість цієї медичної аргументації.

— Жорстока!.. — повторила Естер, весь час дивлячись на Люсьєна. — Хіба ви не звертались до Б’яншона, до Десплена, до старого Одрі?.. З того часу, як ви бачите зорю свого щастя, знаєте, кого ви мені нагадуєте?

— Кого?

— Гладкого стариганя, закутаного у фланель, який раз у раз проходжає від крісла до вікна — поглянути, чи не показує термометр температури, корисної для шовковичних черв’яків, яку рекомендував йому лікар.

— Снайте, фі нефдячні!.. — скрикнув барон, втративши надію почути ту музику, яку закохані старі все ж частенько чують в Італійській опері.

— Невдячна! — сказала Естер. — А що ви мені досі дали?.. Багато неприємностей. Слухайте, татусю, чи я можу бути гордою з вами? Ви, звичайно, пишаєтесь мною, я прекрасно ношу ваші галуни і ліврею. Ви сплатили мої борги!.. хай так. Але ви поцупили в свій час досить мільйонів... (Ах, не робіть гримас, ви згодні зі мною!) досить мільйонів, щоб не звертати на це уваги. І в цьому ваша найбільша слава. Дівка і злодій — найкраща пара. Ви спорудили чудову клітку для папуги, яка вам подобається... Чекайте подяки від бразильського ара за те, що ви його посадили в позолочену клітку... Та не дивіться так на мене, наче якийсь бонза. Ви показуєте свого червоного з білим ара цілому Парижеві. Ви кажете: “Хіба є будь у кого в Парижі така папуга?. А як вона цокотить! Як вона влучно добирає слова!..” Входить дю Тільє, вона каже: “Добридень, шельма!” Та ви ж щасливі, як голландець, що володіє тюльпаном-унікумом, немов старий набоб, який живе в Азії на англійській пенсії і якому комівояжер продав першу швейцарську табакерку, що заграла три увертюри. Ви хочете здобути моє серце? Добре, я скажу вам про спосіб завоювати його.

— Кашіть, кашіть!.. Я фсе зроплю тля фас... Мені бриємно, коли фі з мене глусуєте!..

— Будьте молодим, будьте гарним, будьте як Люсьєн де Рюбампре, який он зайшов до вашої дружини, і ви даром одержите те, чого ніколи не зможете купити за всі ваші мільйони.

— Я фас салишай, бо фі сьогодні спрафті шахлифі!.. — сказав біржовий хижак, змінившись на обличчі.

— Прекрасно, на добраніч, — відповіла Естер. — Накажіть “Шоршу”, щоб він вам поклав під голову якомога більш подушок, а ноги держіть нижче, бо у вас сьогодні апоплексичний колір обличчя... Любий мій, ви ж не будете заперечувати, що я цікавлюсь вашим здоров’ям.

Барон стояв, взявшись за ручку дверей.

— Сюди, Нюсінжен! — сказала Естер, погордливим жестом покликавши його назад.

Барон схилився перед нею з виразом собачої приниженості.

— Хочете, щоб я була з вами сьогодні милою й давала вам у себе дома водички з цукром, “пестячи” вас, гладка потворо?

— Фі мені розпиваєте зерце...

— “Розпиваєте зерце”... — розпивають вино, а не серце! — відказала вона, глузуючи з вимови барона. — Ну, так ось, приведіть мені Люсьєна, я хочу його запросити на наш валтасарів бенкет і бути певна, що він прийде. Якщо ви добре виконаєте це моє доручення, я так гарненько скажу тобі, що люблю тебе, мій гладкий Фредерік, що ти повіриш...

— Фі чаріфниця, — сказав барон, цілуючи рукавичку Естер. — Я сгоден злухати цілу годину лайок, якби в кінці савжди пули такі ласкаві слофа.

— Ну-ну! Якщо мене не послухають, то... — сказала вона, сварячись на барона пальцем, як на дитину.

Барон затрусив головою, немов пійманий в тенета птах, що благає мисливця змилуватись.

— Боже мій, що це з Люсьєном? — сказала вона собі, замислившись сама і вже не стримуючи сліз, — ніколи не був він такий смутний.

Ось що трапилось з Люсьєном того самого вечора.

О дев’ятій Люсьєн поїхав, як кожного вечора, в своїй кареті до Гранльє. Піклуючись про свого верхового коня і того, що запрягався в кабріолет, для ранкових виїздів, він найняв, як