Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Майстер і Маргарита - Михайло Опанасович Булгаков

Майстер і Маргарита - Михайло Опанасович Булгаков

Читаємо онлайн Майстер і Маргарита - Михайло Опанасович Булгаков
переконаєтесь. Так от: мессір неодружений, як ви, певно, самі розумієте. Але ж потрібна хазяйка, — Коров’єв розвів руками, — погодьтеся самі, без хазяйки…

Маргарита слухала Коров’єва, намагаючись не пропустити ані слова, під серцем їй було холодно, надія на щастя паморочила голову.

— Склалася традиція, — казав далі Коров’єв, — хазяйка балю має неодмінно бути на ім’я Маргарита, по-перше, а по-друге вона повинна бути місцевою уродженкою. А ми, як оце бачите, подорожуємо й у цей момент перебуваємо в Москві. Сто двадцять одну Маргариту виявили ми в Москві, й, вірите, — тут Коров’єв у відчаї ляснув себе по стегні, — жодна не пасує. І нарешті щаслива доля…

Коров’єв виразно всміхнувся, нахиляючи стан, і знову похололо серце Маргариті.

— Коротше! — вигукнув Коров’єв. — Зовсім коротко: ви не відмовитесь узяти на себе цей обов’язок?

— Не відмовлюся, — твердо відповіла Маргарита.

— І край! — сказав Коров’єв і, піднісши каганця, додав: — Прошу за мною.

Вони пішли між колонами й нарешті дісталися якоїсь іншої залі, в якій чомусь міцно пахло лимоном, де чулися якісь шерехи й де щось черкнуло Маргариту по голові. Вона здригнулася.

— Не лякайтеся, — солодко заспокоїв Коров’єв, беручи Маргариту під руку, — бальні хитромудрощі Бегемота, нічого більше. І взагалі я дозволю собі сміливість порадити вам, Маргарито Миколаївно, ніколи й нічого не боятися. Це нерозумно. Баль буде бучний, не стану приховувати від вас цього. Ми побачимо осіб, обсяг влади яких свого часу був надзвичайно великим. Але, бігме, як подумаєш про те, наскільки мікроскопічні їхні можливості в порівнянні з можливостями того, до почту якого я маю честь належати, стає сміхотно й навіть, я би-м сказав, смутно… Та й до того ви самі — королівської крови.

— Чому королівської крови? — злякано прошепотіла Маргарита, притискаючись до Коров’єва.

— Ах, королево, — грайливо тріщав Коров’єв, — питання крови — найголоволомніші питання в світі! І якби розпитати деяких прабабусь і найпаче тих із них, що мали репутацію скромниць, предивні таємниці відкрились би, шановна Маргарито Миколаївно. Я ані крихти не погрішу, якщо, кажучи про це, згадаю про химерно тасовану колоду карт. Є речі, в яких анітрохи не діють ані станові перетинки, ані навіть кордони між державами. Натякну: одна з французьких королев, що жила в шістнадцятому сторіччі, слід гадати, дуже здивувалася б, якби хто сказав їй, що її чарівну прапраправнучку я, як мине стільки літ, вестиму під руку в Москві бальними залями. Та ми прийшли!

Тут Коров’єв задмухав свого каганця, й він зник йому з рук, і Маргарита побачила простягнуту на підлозі перед нею смужку світла під якимись темними дверима. І в ці двері Коров’єв тихо стукнув. Тут Маргарита збентежилася настільки, що їй застукотіли зуби, а спиною пробіг холод.

Двері відчинилися. Кімната виявилася дуже невеликою. Маргарита побачила широке дубове ліжко із пом’ятими та пожмаканими брудними простирадлами й подушкою. Перед ліжком стояв дубовий на різьблених ніжках стіл, на якому містився канделябр з гніздами у вигляді кігтистих пташиних лап. У цих сімох золотих лапах палилися грубі воскові свічки[284]. Крім того, на столику була велика шахівниця з фігурками, надзвичайно майстерно зробленими. На маленькому витертому килимку стояв низенький ослінчик. Був ще один стіл з якоюсь золотою чашею та другим канделябром, рамена якого були зроблені у вигляді змій. У кімнаті пахло сіркою та смолою, тіні від світильників перехрещувались на підлозі.

Серед присутніх Маргарита зразу ж впізнала Азазелла, тепер вже вдягненого у фрак, який стояв біля спинки ліжка. Причепурений Азазелло вже не скидався на того розбійника, у постаті якого поставав перед Маргаритою в Олександрівському саду, і вклонився Маргариті надзвичайно ґалантно.

Нага відьма, та сама Гелла, що так бентежила поштивого буфетника Вар’єте, і, на жаль, та сама, яку, на велике щастя, сполошив півень у ніч знаменитого сеансу, сиділа на килимку на підлозі край ліжка, помішуючи в каструлі щось, від чого бурхала сірчана пара.

Крім цих, був у кімнаті ще й здоровезний чорний котяра, який сидів на високому табуреті перед шаховим столиком і тримав у правій лапі шахового коня.

Гелла підвелася й вклонилася Маргариті. Те саме зробив і кіт, зіскочивши з табурету. Шорхаючи правою задньою лапою, він впустив коня й поліз по нього під ліжко.

Усе це, завмираючи зі страху, Маргарита розгледіла в облудних тінях від свічок похапцем. Зір її вабила постіль, на якій сидів той, кого ще зовсім недавно бідолашний Іван на Патріярших переконував у тому, що диявола не існує. Цей неіснущий саме й сидів на ліжку.

Двоє очей уп’ялися Маргариті в лице. Праве з золотою іскрою на дні, яке проникало будь-кому до дна душі, й ліве — порожнє й чорне, мовби вузьке вушко голки, як вихід у бездонний колодязь усякої тьми та тіней. Обличчя Волянда було скошене набік, правий кут рота відтягнутий наниз, високий полисілий лоб був поораний рівнобіжними гострим бровам зморшками. Шкіру на обличчі Волянда немовби навіки спалила засмага.

Волянд широко розкинувся на постелі, був одягнений у саму нічну довгу сорочку, брудну й залатану на лівому плечі. Одну голу ногу він підібгав під себе, другу протягнув на ослінчика. Коліно цієї темної ноги й натирала якоюсь димучою маззю Гелла.

Ще розгледіла Маргарита на відслонених безволосих грудях Волянда майстерно з темного каменю карбованого жука на золотому ланцюжку[285] та з якимись письменами на спинці. Поряд із Воляндом на постелі, на тяжкому постаменті, стояв дивний, немов живий та освітлений з одного боку сонцем, глобус.

Кілька секунд тривала мовчанка. «Він вивчає мене», — подумала Маргарита й зусиллям волі постаралася стримати тремтіння в ногах.

Нарешті Волянд заговорив, усміхнувшись, через що його іскристе око ніби спалахнуло:

— Вітаю вас, королево, і прошу вибачити мені за моє домашнє вбрання.

Голос Волянда був так низьким, що на деяких словах давав відтяг у харчання.

Волянд узяв з постелі довгу шпагу, нахилившись, поворушив нею під ліжком і сказав:

— Вилазь! Партія відміняється. Прибула гостя.

— Нізащо, — тривожно свиснув по-суфлерськи над вухом Маргарити Коров’єв.

— Нізащо… — почала Маргарита.

— Мессір… — дихнув Коров’єв у вухо.

— Анізащо, мессіре, — подолавши себе, тихо, але ясно відповіла Маргарита і, усміхнувшись, додала: — Благаю вас не переривати партії. Я гадаю, що шахові журнали заплатили б чималі гроші, якби мали змогу її опублікувати.

Азазелло тихо й прихильно крекнув, а Волянд, уважно поглянувши на Маргариту, зазначив, як наче сам до себе:

— Так, має рацію Коров’єв! Як химерно тасується колода! Кров!

Він простягнув руку й поманив до себе Маргариту. Та підійшла, не чуючи підлоги під босими ногами. Волянд поклав свою тяжку, немов кам’яну, і

Відгуки про книгу Майстер і Маргарита - Михайло Опанасович Булгаков (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: